Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Навчаючись на другому курсі університету, я потрапила на роботу до благодійної організації. Звісно, то не було волонтерство, але то моя перша зустріч із такими справами.

Ми розвозили гуманітарну допомогу в різні куточки Волині, ходили до багатодітних родин, неповносправних, хворих. За ці кілька місяців моє бачення життя кардинально змінилося. Раніше я навіть не могла собі уявити, що поряд із нашим світом – мене, моїх однолітків, знайомих та друзів старшого віку, постійно обтяжених проблемами та клопотами, існує ось такий інший світ. Світ людей, які попри свої страшні хвороби та біди можуть посміхатися, радіти життю, любити. Тоді дехто з моїх знайомих, на кілька років старших, переконував: життя надто несправедливе, реалізуватися в ньому важко, створити міцну родину – майже нереально, знайти гарну роботу – нездійсненна мрія. Багато хто з них заглядав у чарку.

І ось для мене відкрився зовсім інший світ. Я почула надзвичайні історії людей, які у найскладніших умовах не опускали рук, вони створювали родини і народжували дітей, працювали як могли, самотужки зводили собі будинки, брали участь у спортивних змаганнях. І головне – вони вірили в Бога і саме в цьому черпали силу та надію. Так, вони приймали гуманітарну допомогу, але багато в чому, я думаю, їхні історії могли б допомогти здоровим та влаштованим у житті людям. Надихнули б на подолання незгод, труднощів, проблем. І коли ми гостювали в них, пили чай і розмовляли про буденне, мені неодноразово хотілося, щоб поруч опинився хтось із моїх зневірених знайомих, і просто почув усе це.

Одна моя подруга, також волонтер, яка працює із сиротами та напівсиротами, каже: «Не лише ми потрібні цим дітям, а й вони потрібні нам». Певно, саме в такій діяльності людина може по-іншому подивитися на своє життя, переоцінити його, замислитися. А ще, віддаючи своє тепло іншим – спочатку незнайомим та чужим, а з часом уже й трохи рідним дітям, – почувається потрібною, бачить у своєму житті якийсь новий зміст, розуміє його немарність.

Іісус Христос закликає нас любити ближніх. Але нам, буває, так важко ставитися з теплом та турботою навіть до своїх рідних, що вже й казати про чуже оточення. Останнім часом нерідко доводиться чути, як обговорюють тему: «Що таке любов». Справжньої, мені здається, дуже мало. Люди часто переконують одне одного в світлих почуттях, проте навіть добрі вчинки роблять, пересилюючи себе, тому що «так треба». У когось свято – треба купити подарунок, привітати; проблеми – сказати: «Тримайся!»; хтось із рідних попросив – сходити до магазину, хоча сам при цьому можеш відчувати роздратування. А як часто люди допомагають «показово», аби лише їх відзначили. Зовні, начебто, ми бачимо любов, але насправді «добродій» хоче щось отримати навзаєм, тому так і старається.

Разом із тим навколо є багато безкорисливих людей. Є справжня любов, є щирість, є жертовність. Особисто я можу навести багато прикладів доброти та безкорисливості, і вони вражали своєю несподіваністю та потужністю, невичерпністю. Люди робили надзвичайні вчинки, за які просто нереально отримати якусь подяку – і було видно, що вони самі отримують від своїх справ задоволення.

Саме такими безкорисливими є ті, хто присвятив себе волонтерству. Думаю, важливий показник цього – саме час, тому що для одних це просто цікавий та корисний досвід на нетривалий період, для других – невичерпне джерело радості, а для третіх – покликання. Адже волонтерство – добровільне, воно не передбачає зарплати і не завжди гарантує подяку. Часом ті, для кого роблять добрі справи, навіть не можуть віддячити. Проте, кажуть, ті, хто віддає безкорисливо, отримують сторицею. З Божої волі. І ніщо не минає просто так – усі наші вчинки якось відбиваються на нашому житті. І якщо сіяти щире бажання допомагати іншим людям – неодмінно з нього виросте гарний врожай.

Нещодавно я теж звернулася до організації «Омофор» і хочу спробувати себе у волонтерстві. Не впевнена, що в мене відразу все вийде. але я від усієї душі хочу навчитися щиро допомагати тим, хто цього потребує, хочу відчути цю радість. Можливо, це допоможе мені осягнути щось важливе.

Діана Коротєєва