Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Так, зокрема, вважає голова молодіжного відділу Тернопільської єпархії, настоятель храму іконі Божої Матері «Призри на смирення» міста Чортків протоієрей Андрій Кінашевський і розповідає про ситуацію в одному із найскладніших для Православ’я регіонів України

На цій землі ще з 90-х років минулого сторіччя у православних відбирали храми і ставилися до них, як до людей другого сорту. Але вони навчилися жити і вірити в умовах гонінь.

Зараз на весь Тернопіль, де існує більш ніж 80 всіляких релігійних громад, діє лише один православний храм – кафедральний собор на честь Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Кафедральний собор мцц. Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії

Але є на Тернопільщині Свято-Успенська Почаївська Лавра – непорушний оплот православної віри українського народу.

Успенська Почаївська Лавра

Благополуччя у минулому

– Тернопільська єпархія трималася у відносному благополуччі завдяки нашому правлячому архієрею – митрополиту Сергію. Владика завжди займав дуже мудру позицію: він ніколи не загравав із владою, але, разом із тим, ніколи не ставив себе в опозицію до неї – розповідає о. Андрій. – Хто б не приходив із міськради, СБУ, прокуратури, владика завжди приймав усіх із посмішкою і непідробною християнською любов’ю. Тому можновладці ставилися відносно лояльно до нашої Церкви. Проте, коли виникали якісь конфліктні ситуації (а вони неодмінно виникали на тлі цього, так званого, благополуччя), то люди, від яких залежало вирішення того чи іншого питання, розводили руками і казали: «Ну, що ми можемо зробити?!». І посилалися, мовляв, «так громада хоче», «ну куди ми проти всіх».

Митрополит Сергій, правлячий архієрей Тернопільської єпархії

На думку православного священика, не можна сказати, що у Тернопільській єпархії раніше було все погано, але й все добре не було.

– Зараз ситуація змінилася: на хвилі «ура-патріотизму» – такого нездорового і нехристиянського – почалися відверті гоніння на Церкву – вважає о. Андрій. – Наприклад, всі інші релігійні громади звільнили від оподаткування на землю і нерухомість, а Українська Православна Церква, канонічна, яка любить і поважає клаптик Земної кулі, на якій нині існує, повинна платити. Такого, здається, навіть у Львові сьогодні немає. Так само учинила й Київська міська рада.

Представники т.н. "УПЦ-КП" у жовтні 2014 р. захопили храм УПЦ у с.Бутин

Як зазначив о. Андрій, якщо раніше звичайні пересічні громадяни на Тернопільщині, ставились до УПЦ більш-менш терпимо, то зараз навіть деякі парафіяни УПЦ, які роками ходили до храмів канонічної Православної Церкви, під впливом цього хворобливого, нехристиянського патріотизму, почали переглядати ставлення до своєї Церкви:

– Хтось відверто відійшов від Церкви, а хтось ще ходить в храми, але в «кишені тримає кулаки» і вказує священноначалію, кого поминати, кого ні, і таке інше.

Це лукавство казати «бо час прийшов»

– Ми людям пояснюємо, що позиція Церкви була, є і буде незмінною. Вона націлена на спасіння людини. Для Церкви важливий Христос, а не політична ситуація. І Церква, в силу Боголюдської своєї природи, є незмінною, оскільки Бог є незмінним, канони незмінні і, відповідно, курс Церкви не змінюється відповідно до політичного сьогодення. Він який був дві тисячі років тому, таким є й сьогодні.

І те, що зараз говорять, ніби прийшов час в Україні мати незалежну Церкву, то, простіть: а до кого він прийшов, цей час? Звідки він взагалі взявся? Ми ж прекрасно розуміємо, що час – це філософський вимір. Бог – Творець часу. Він ним керує і його освячує. Нам потрібно лише довіритись Богу, бути послушниками Його святої волі.

Віряни УПЦ зустрічають митрополита Сергія

Православний священик підкреслив, що незалежно від часу Українська Православна Церква живе своїм життям і не потребує ніяких змін ні фізичних, ні, тим більше, духовних. Якщо говорити про фізичну сторону життя Церкви на Україні, то усім відомо, що територіальні зміни після розпаду Радянського союзу призвели до того, що УПЦ отримала незалежність та самостійність в управлінні, які підтверджені покійним патріархом Московським і всієї Русі Олексієм ще у 1990 році:

– Ми маємо фінансову, майнову та іншу фізичну незалежність, незалежність від Синоду РПЦ. У нас є все своє – центр у Києві з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, рухоме і нерухоме майно. Всі рішення, які приймаються Священним Синодом УПЦ, приймаються без впливу Руської Православної Церкви. Тому це лукавство зараз казати «бо час прийшов» і що нам потрібна якась нова незалежна церква. Нам не нове потрібно будувати, а вберегти те святе, що нам передали наші діди і прадіди.

У с. Великий Кунинець освячено місце під будівництво храму

«Правду і неправду докупи змішали»

Причину гонінь на УПЦ о. Андрій бачить в одному – в одвічному переслідуванні правди Божої на землі. «Мене гнали, – каже Христос, – і вас будуть гнати» (Евангеліе від Іоанна гл.15).

– Повноту влади отримали люди, яких навряд чи можна назвати християнами (євангельський принцип: по плодам дивитись). Тому християнські цінності для них не притаманні. Ми продовжуємо молитися за владу, сприймати її такою, як вона є, тому що попустив нам її Господь. Але факт є факт.

У липні 2014 р. у с. Новостав намагалися захопити Свято-Михайлівський храм

На думку о. Андрія, прикладів тому багато. Так, закон про свободу совісті, який гарантує рівноправність всім існуючим на сьогоднішній день релігіям в Україні, «ігнорується цілком і повністю»:

– Тому що це вигідно – когось відштовхнути, когось вознести. На священників і вірян нашою Церкви навішують ярлики, що ми «москалі і не патріоти», а на розкольників — вінець слави. Так сьогодні вигідно, оскільки за допомогою таких речей можна маніпулювати людською масою.

Священик приводить приклад телеканалу «1+1», який, на його думку, не нехтує найбруднішими технологіями (перекручування фактів, відверта брехня тощо), аби очорнити Церкву та її служителів в очах українців:

– «1+1» цілеспрямовано проводить антихристиянську політику для того, щоб очорнити нашу Церкву. Вони щось сфабрикували, придумали, перекрутили, а люди подивилися і повірили, бо це ж, мовляв, у новинах сказали. Це інформаційна війна проти нашої Церкви, в якій всі засоби доречні. Правду і неправду докупи змішали – хто там буде перевіряти!

«Навіть радянська влада собі таких речей не дозволяла»

Розповідаючи про ситуацію на Тернопільщині, о. Андрій проводить пряму аналогію з недавнім минулим:
– Київський патріархат і греко-католики забирають у нас храми злочинним рейдерським способом – нахабним і цинічним. Ніхто і не думав, що повториться безлад 90-х років. Пам’ятаю, я тоді студентом був, ми їздили з владикою по парафіям, де розкольники захоплювали храми. Для них не був писаний жодний закон, не було жодної логіки, не існувало порядності. І зараз абсолютно те ж саме повторюється. Вони бачать ціль і не бачать перешкод. Вони, бідні, навіть не підозрюють, що за такі дії сміло можуть називатись «сепаратистами», бо такими діями вони не консолідують українське суспільство, а розводять його по «різні боки барикад». Своїми ж діями вони доводять свою ж злочинну сутність.

Другим тяжким моментом о. Андрій назвав нову «тенденцію», коли священикам приходять повістки на мобілізацію в АТО:

– Навіть радянська влада собі таких речей не дозволяла. Тоді нікому в голову не приходило дати священику в руки автомат і сказати «іди воюй». Сьогодні на Тернопіллі ні греко-католикам, ні римо-католикам, ні розкольникам повістки не приходять. Нашим же священикам – масово.

Голова молодіжного відділу Тернопільської єпархії навів декілька прикладів, коли добре знайомі йому настоятелі храмів отримали повістки:

– Один священик приніс довідки, що в нього троє дітей, довідку з єпархії, але на це ніхто не зважив. Йому дали тільки відстрочку пару місяців. Другий доглядає за хворою мамою, і з ним нібито питання вирішилося спокійно. Священики з цим беззаконням намагаються боротись, звісно ж, юридичними методами. Вони не мають можливості брати до рук зброю, тому що за православними канонами, якщо священик бере в руки зброю — перестає бути священиком.

Православні Тернопільщини вітають свого архієрея

Батюшка підкреслює подвійні стандарти у ставленні до ситуації:

– Скільки було гвалту, коли на сході якийсь священик взяв до рук зброю і сфотографувався. Скільки було крику: як це він собі таке дозволив?! А тут наші священики прекрасно розуміють, що вони не можуть брати в руки зброю, а їх на це штовхають.

Джерело