Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Протоієрей Діонісій Буренко розповів, як у Кіровоградській єпархії молодь заохочують до участі у богослужіннях

Відомо, що людині віруючій, яка отримує благодатну допомогу від Бога, легше переносити життєві випробування. Водночас чимало молоді і навіть людей середнього віку не хочуть ходити до церкви, бо їм там усе незрозуміло.

Відповідаючи на запитання, як залучати молодь до церковного життя, отець Діонісій поділився власними напрацюваннями у цій царині.

— Це дійсно дуже велика і актуальна проблема, але ця проблема не в православ’ї, а в головах людей. Наші сучасники, на жаль, малознайомі з православною культурною традицією.

Знаєте, коли людина починає дивитися мультфільм або будь-який художній фільм, вона не може переглянути початок або трішки середини і оцінити, він поганий, неповчальний або він їй не підходить. Треба подивитися весь фільм до кінця.

Так само і богослужіння: людина повинна знати, чому богослужіння є саме таким і як у ньому все відбувається.

Наприклад, ми сідаємо вперше за комп’ютер. Там ― невідомі слова, пристрої ― мишка, клавіатура… Ми не знаємо, що з ними робити. Особисто я, коли вчився працювати на комп’ютері, разів 6 на день вмикав його – вимикав через те, що він просто у мене «глючив».

Так само відбувається і з православним богослужінням. Воно є настільки насиченим, що треба його розуміти, і головне ― хотіти збагнути. Тільки тому, що ми просто дивимося, як люди хрестяться чи батюшка читає якісь молитви, для нас це буде незрозумілим. Треба намагатися вникнути, як і в будь-яку іншу справу.

І для того, щоб молодь прагнула якомога більше розуміти православ’я, ми в нашій єпархії робимо різні проекти.

Зокрема, в Кіровограді є день православ’я, коли ми виносимо із вівтаря всі церковні речі, які там є, розставляємо євхаристичний посуд, дарохранительницю, дароносицю, розповідаємо, як готується Причастя, як воно потрапляє у Чашу, а після цього ― в дароносицю і дарохранительницю, де вони зберігаються цілий рік.

І молоді це дуже цікаво. Тож коли вони, наприклад, просять причастити їхніх бабусю чи дідуся, то вже говорять: «Буде причастя, яке заготовлюється раз на рік ― у Чистий четвер». Молодь вже знає певні речі, і навіть перед своїми близькими вони хочуть показати, що не такі вже й невігласи.

Буває так, коли до нас приходить екскурсія, ми ставимо молодь на солеї, відчиняємо Царські врата, я стою з боку вівтаря, повністю показую престол, Євангеліє, те, що зображується на Престолі і на жертовнику. Їм усе видно.

Тепер вони розуміють, навіщо престол чотирикутний, чому на ньому лежить антимінс. Навіть інколи буває, що ми виносимо Євангеліє і кожен, хто хоче, може його прочитати, або навіть взяти до рук, спробувати, яке воно на вагу.

Ми йдемо на все заради того, щоб молодь зацікавити. Приємно, коли це вдається, хоч, звичайно, і не в такій кількості, як хотілося.

Був у нас такий випадок. Якось ми провели місіонерську молодіжну Літургію. І незабаром в один із сусідніх храмів прийшла дівчина, однак у дуже нецерковному вигляді. Батюшка це помітив і хотів зробити їй зауваження. Тільки-но він до неї підійшов, а вона каже: «О, я Вас впізнала, Ви ж проводили для нас ту службу. Мені так сподобалося. Я тоді була перший раз у храмі, а сьогодні вдруге. Я хочу завжди приходити на службу, щоб слухати молитви. Мені так сподобалося, тим більше, я тепер знаю, як вона читається і чому».

Після цього, звичайно, батюшка не сварився на неї. Гадаю, він сам був приємно вражений.

Думаю, що Господь кожного з нас примовляє індивідуально. Так само і ми повинні мати до кожного індивідуальний підхід.

Джерело