Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Про них піклується молодіжний відділ Волинської єпархії УПЦ та волонтери

Інвалідна коляска напрочуд швидко котилася лісовою галявиною, на якій за сім кілометрів від села Старосілля і розташувався дитячий православний табір “Стежина добрА” та жіночий Свято-Троїцький монастир. Щойно закінчилася друга табірна зміна, і ліс кілька днів відпочиває від дитячого гамору. І у ці дні й вирішили тут прийняти на оздоровлення, реабілітацію природою та душевним і духовним спілкуванням неповносправних із Луцька. Голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук каже, що самі ці люди називають себе неповносправними. А він би назвав їх людьми з особливою, Богом даною долею. І хрест, який вони несуть у цьому житті, тільки їхній, але тяжкість його розділяють з ними волонтери, члени православного молодіжного товариства імені преподобного Миколи Святоші.

В житті кожен із волонтерів має свою професію, місце роботи і друзів та рідних. Але якусь часточку свого життя вони вділяють і спілкуванню з цими людьми, відчуваючи взаємну потребу у цьому спілкуванні. Волонтер Людмила Куліш признається, що багато із тих, ким опікуєшся, став ріднішим рідних. Разом і в паломництво до Свято-Хрестовоздвиженського монастиря у Старий Чарторийськ їздили, возять неповносправних за їхнім проханням на богослужіння у храм, та й, зрештою, просто вивозять їх у парк, на природу.

На питання, чому Церква опікується цими людьми, адже соціальне служіння у Волинській єпархії займає значне місце, керівник молодіжного відділу ієромонах Ілля (Вишневський) каже, що цим людям також потрібен Господь, і вони хочуть поспілкуватися з ним у храмі.

– Люди, у яких руки здорові, ноги здорові, вони потрібні тим, у кого із тим проблеми. Ми приймали колись у “Стежині добрА” родини, в яких є онкохвора дитина. Такі діти також потребують реабілітації, але де вони можуть її пройти?.. Ми приймали їх разом з рідними, бо хвороба часто розділяє такі сім’ї: дитя місяцями у лікарні, і дуже мало удома. То був гарний досвід і для таких родин, і для волонтерів та єпархії. Неповносправних ми приймаємо у проміжок між табірними змінами. Думаємо, як Господь пошле жертводавців на цю богоугодну справу, провести для них окрему табірну зміну. І це непросто – тільки довести їх сюди. Кілька студентів семінарії заносили їх в автобус, потім із нього виносили… І дякувати Богу, що нестачі у волонтерах ми не маємо.

Саша Смуригін, які завзято об’їжджав на колясці територію табору і монастиря, розказав, що вже був у “Стежині добрА” на такій же реабілітації для неповносправних. Наразі він мешкає в інтернаті, бо залишився повним сиротою. Але має багато друзів, з якими може спілкуватися. А є, каже, такі неповносправні, для яких проблема просто вибратися з дому. Тому спілкування з членами православного молодіжного товариства для них справжня Божа радість. Те, що ці люди особливо прагнуть пізнати Бога, підтвердила і зустріч з протоієреєм Валентином Марчуком. На затишній галявині тихо потріскувало вогнище, на небі клубочилися хмари, але так і не зібралися докупи. На питання, чи не холодно, одна з жінок відповіла, що важливішим для них є душевне тепло, яке відчувають у таборі. Отець Валентин з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта провідав неповносправних і їхніх волонтерів. Серед нинішніх “таборян” він з радістю впізнава багатьох з громадської організації “Джерело життя”, якою давно опікується Волинська єпархія УПЦ. Та опікується вона численними категоріями людей з особливою нелегкою долею, то ж були тут і люди на інвалідних колясках, і ті, котрі мали проблеми з зором, слухом, та мало якої біди нема у цьому світі…

І вразило особливе прагнення цих людей глибше пізнати і Святе Письмо, і правила поведінки у храмі. Отцю Валентину вони задавали багато питань, які можна було назвати “каверзними”, якби не стояло за ними щире бажання допевнитися істини. Ті, котрі мають щоденну можливість відвідати храм, поспілкуватися зі священиком, сприймають це як Божу даність, як те, що звичне і доступне. Ці ж, як каже диякон Віктор Мартинюк, котрий проводить з неповноспрвними розмови на духовні теми, дуже допитливі, і зацікавлена розмова вранці, наприклад, тривала більше двох годин і цікавою була для обох сторін.

Отець Валентин вручив грамоти від Синодального відділу по роботі з молоддю активістам молодіжного відділу Волинської єпархії диякону Віктору Мартинюку, волонтерам Олегу Редьку, Мирославі Оксентюк, а також пригостив неповносправних шоколадками. Архімандрит Аліпій (Сапіга), який опікується табором, передав через отця Валентина фотографії, які зробили після прибуття неповносправних у “Стежину добрА”. Вже є маленька і добра пам’ять про ці кілька чудових днів у лісі неподалік Старосілля.

Наталія Малімон