Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Війна… Велика Вітчизняна війна нашого народу проти нациських загарбників залишається пекучою раною, яка болить досі чи не кожній родині в Україні. Вже 70 років несемо ми квіти до могил загиблих. Несемо з вдячністю в серцях

І, хоч все далі відходять грізні роки Другої Світової війни та не згасає пам’ять про тих, хто приніс на вівтар Великої Перемоги своє життя, хто поліг у боях заради щастя інших.

День пам’яті полеглих у Великій Вітчизняній війні - це лише часточка великої данини пошани полеглим і живим ветеранам, які своєю кров’ю відстояли нашу свободу. Мало залишилось учасників тих подій, але всі ми щиро вдячні їм. Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над нацистами.

Можна по-різному ставиться до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.

Не залишилась поза увагою ця визначна подія і для дітей недільної школи, що діє при Свято-Покровському храмі м. Луцька. Цьогоріч викладачі недільної школи підготували для учнів урок - спомин: «З молитвою до перемоги», адже саме молитва була тим рушієм, що допомагав людям вижити у ті страшні роки, давав сили на боротьбу та віру у перемогу.

Урок почався з молитви і вшанування усіх полеглих на війні хвилиною мовчання. Для присутніх були зачитані спогади ветерана Великої Вітчизняної війни отця Петра Влодека, в котрих батюшка згадує про силу молитви та Божу допомогу у тій страшній війні: «Життя моє на фронті проходило, як і у всіх бійців. Що ми робили? В першу чергу молилися. Під час війни багато безбожників та маловіруючих людей навернулося до Бога. Офіцери не соромилися заходити у храм. Якось двох я запитав: “Що ви робили раніше?” Вони кажуть: “Були вчителями, виступали з антирелігійними лекціями, забороняли дітям відвідувати храм”. І от війна заставила людину покинути атеїзм, який їй був безумовно нав’язаний, бо тоді люди були атеїстами не за переконанням. Траплялося так, що колишні агітатори ставали священиками. Біда привела багатьох людей до Бога. Теж саме траплялося і на фронті.

Наприклад, у розпалі атаки, коли сипався мінометний град, розривались шрапнелі і бомби, не раз я чув і таке: “Боже, врятуй мене!” Мене Бог зберіг. У моїй роті було 80 чоловік, і ми знали один одного в обличчя. Коли закінчилась війна, нас лише шестеро залишились живими, ми не були ні разу поранені. Війна безумовно принесла усім нам багато горя. Куля не вибирала, хто віруючий, хто невіруючий. Але, видно, Бог мене беріг. Тоді раз і назавжди я вирішив своє життя присвятити служінню Богові і людям.»

Через пісні хор недільної школи під керівництвом Ірини Борисівни Гайдучик прославив подвиг солдат та доніс до присутніх радість перемоги. У виконанні хору прозвучала і пісня «Я не хочу грати у війну», яка стала своєрідним гімном миру і прагненню жити у світі без сліз, горя та жаху війни.

Урок, присвячений Дню Перемоги не лише нагадав дітям про подвиг народу, але й розповів про велике значення молитви і віри в Бога у житті людини.

Молодіжний відділ єпархії