Виставу “Великоднє диво” показали дітям-сиротам, дітям із родин учасників АТО і учням недільних шкіл Луцька

Виставу «Великоднє диво» показали у луцькому будинку «Просвіта». Її підготував молодіжний відділ Волинської єпархії Української православної церкви

У залі було більше трьох сотень дітей та їхніх батьків. Благоловення і привітання від митрополита Волинського і Луцького Ніфонта присутнім передав голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук. Великодні розваги для дітвори Волинська єпархія УПЦ проводить традиційно на Світлому тижні. Отож для дітей були ігри, майстер-класи з виготовлення сувенірів пасхальної тематики, духовні піснеспіви співав хор “Покров”, який діє при недільній школі кафедрального Свято-Покровського храму Луцька. Кожному хто прийшов на свято, вручили і пасочку та морозиво. Але основою свята стала саме вистава: яскраве емоційне дійство, яке захоплювало і малих, і дорослих. Звичайно, що йшлося у ній про речі, вже знайомі православним людям. Але розказати дітям про Воскресіння Ісуса Христа – це завжди непросто.

Сценарій вистави написали викладачі недільної школи Олег Редько та Анна Возняк. Ролі грали як вихованці недільної школи, так і її викладачі. Керівник мололіжного відділу єпархії ієромонах Ілля (Вишневський) каже, що в основу сценарію поклали історію однієї багатої волинської родини. У ній було дві сестри. Одна, Анна, незряча через хворобу, а інша, Анастасія, – зі сліпою душею, котра не знала ні добра, ні милосердя. “Чому ви всі з нею возитеся? – питає вона про незрячу сестру. – Все їй!Найкрасивіші плаття, прикраси, увага – і та вся їй! Я не розумію, чому її так усі люблять! Вона ж сліпа!” Слова наймички, що хоча Анна не бачить Божого світу, але вона розумна, добра, ніжна, ще більше дратують Анастасію. Ми бачимо сестер у буденних епізодах. Вранці, коли за вікном буяє природа, та Анна не може побачити цієї краси. Удень, коли сліпа сестра просить зрячу погуляти з нею у саду, і та каже: “ Ще що придумала! Я – з тобою? Ти ж сліпа, зі мною ніхто не захоче говорити та навіть підійти через тебе! Ти мене весь час будеш тільки соромити!” Але все ж таки погоджується на прогулянку. Ми бачимо сестер і на зустрічі з сусідським паничем. Завдяки йому Анастасія починає багато що розуміти. Адже вона не хотіла вірити у Воскресіння Боже, не помічала краси навколишньої природи, не розуміла, як це – любити своїх ворогів, як заповідав Господь наш Ісус Христос… Ненав’язливо автори сценарію і актори доносять не тільки до Анастасії, а й до всіх присутніх у залі прості Божі заповіді. Стається справжнє Великоднє диво. І Анна за своїми щирими молитвами до Бога починає бачити цей світ, і Анастасія прозріває душею. Вона відкриває таємницю своєї душі: це любов до ближніх своїх, у вірі в Бога і надії на Нього. На запитання Анастасії, чи має вона надію, Анна відповідає: “Я надіюсь на Бога, а це означає, що я довіряю Йому своє життя, свою долю, усе своє майбуття, і з впевненістю вірю, що мої молитви будуть почуті і Господь пошле мені Свою милість. Я б сказала, що надія проростає з віри, як рослина з насіння, бере початок з любові, так як струмочок починається з джерела”.

– Яке дивне відчуття! Таке враження, що я увесь цей час була сліпою і тільки зараз починаю прозрівати, – ці слова Анастасія говорить про себе, але хіба вони і не про кожного з нас?! – Я не помічала нікого, окрім себе, я не бачила наскільки прекрасний цей світ. Я не поважала інших. Я була гордою, самозакоханою, егоїстичною. Я мала все, чого тільки бажала і нічого з цього не цінувала. Я зневажала наймичку, а вона, не дивлячись ні на що, завжди залишалась моєю вірною помічницею. А тебе, Ганнусю! Як я тебе ображала…скільки болю тобі завдала! (підбігає до Анни, стає навколішки) Прости мене, Ганнусю, якщо зможеш!

– Нехай Бог простить, і я прощаю! – відповідає розчулено сестра, і розуміння такого прощення для багатьох з нас також актуальне.

Особливо хвилюючі моменти переживає зал, коли лунають молитви до Господа сестер.

Анастасія: – Господи, я знаю, що важкі гріхи мої і я недостойна звертатись до Тебе, але прошу Тебе: будь милостивий до моєї сестри Ганнусі. Я вірю, Ти всемогутній, і любов Твоя не має меж. Я прошу, не залиш мою сестру Анну. Вона має чисту душу і любляче серце. Я віддала б усі свої коштовності, усе що маю, аби тільки вернути їй зір. Господи, Благаю Тебе, допоможи! Моя надія лише на Тебе! Даруй їй прозріння! Краще забери зір у мене, я не достойна бачити цей світ, тільки прошу Тебе, нехай Анна побачить!

Анна: – Боже, милостивий будь мені, грішній. Спасибі, Господи, за все що у мене є, а особливо за ту радість, яку Ти подарував мені сьогодні. Господи, я вірила, що ти почуєш мої молитви і даруєш духовне прозріння Анастасії. Я знаю, Ти завжди поруч і ніколи нас не залишиш. Спасибі, Господи, тобі за все!

Господь почув їхні щирі молитви. І ми ще раз розуміємо, що Господь – є любов.

І в тій душі, в якій перебуває любов, перебуває і Господь. Ось це і є велика таємниця людської душі.

Після вистави дітей розважали учасники молодіжок – проводили майстер-класи, ігри. Самі ж діти отримали солодкі подарунки – пасочки та морозиво.

  • DSC_0995
  • DSC_1002
  • DSC_1010
  • DSC_1015
  • DSC_1038
  • DSC_1043
  • DSC_1085
  • DSC_1087
  • DSC_1090
  • DSC_1095

Молодіжний відділ єпархії