Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Блаженніший Володимир завершив свій земний шлях зовсім недавно, у липні цього року. Він не один раз відвідував з пастирськими візитами Волинську землю. Фотовиставка про життя і служіння Блаженнішого, яку підготували організатори вечора, містить багато знімків саме з волинських поїздок Митрополита Володимира

Вражає знімок на подвір’ї кафедрального Покровського храму. Власне, того подвір’я на фото і не видно, бо воно по самі вінця наповнене людьми, а в центрі цього великого натовпу – духовні особи на чолі з Блаженнішим Володимиром.

Він мав величезне терпіння до людей, до своєї пастви, і вона віддячувала йому такою ж великою любов’ю і шаною. Пригадую, як в одному з інтерв’ю керуючий Волинською єпархією митрополит Волинський і Луцький Ніфонт розказував, якою потрібною, якою, здавалося, всесильною була підтримка Блаженнішого Володимира, коли нашу Церкву роздирали розкольники. Він приїжджав тоді у Луцьк, служив у цьому древньому Покровському храмі (після такої служби і зроблено знімок), і був духовною опорою для парафіян. Про нашого владику Ніфонта він завжди відгукувався словами «то наш молитвеник, молитвеник за нас усіх, за нашу Церкву», високо його цінував.

А владика пригадує майбутнього Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира ще з часів свого навчання у духовних школах. Адже Митрополит Володимир був ректором Московських духовних семінарії та академії. І тоді він так само любив своїх учнів, як потім своїх парафіян, вірних Церкви Христової. Знав про них усе. Владика Ніфонт з розчуленням і через багато років пригадував, як йому, сироті, завдяки турботам ректора семінарії придбали добротне пальто… І коли потім став священиком, служив на парафії на Волині, то скільки міг, стільки передавав Блаженнішому у подарунок дари волинських лісів — чорниці та гриби…

«Його Церква чекала» – такими словами, які сказав про Блаженнішого Володимира Патріарх Олексій при обранні того Предстоятелем Української Православної Церкви, можна визначити місце на цій землі, вготоване йому Богом. Він — знакова постать для нашої Церкви та українського суспільства загалом.

Робити вечори про таких особистостей завжди непросто, аби не збитися на фальшиву ноту. Літературний вечір, підготовлений молодіжним відділом та недільною школою при Свято-Покровському храмі, пройшов зі сльозами розчулення, сльозами печалі на очах у багатьох присутніх. А у залі Волинської духовної семінарії були і студенти цього закладу, і учні недільної школи зі своїми рідними, були і просто парафіяни — люди, які шанують пам’ять цієї великої людини, духовного нашого батька.

Звучало багато віршів, написаних Блаженнішим Володимиром, бо Господь дав йому і такий талант. «Не забуду, не покину, не залишу, як піду» — цими словами з одного вірша митрополит Володимир наче і сьогодні звертається до своєї пастви з небес, де він молиться за нас і рідну Україну.

Присутні переглянули також документальний фільм про Блаженнішого, де є і його мала батьківщина – село на Хмельниччині, і його служіння в Українській Православній Церкві, і спогади про нього багатьох людей – від сусідки, котра доглядала його батьківську хату – до Патріарха Кирила, теперішнього Предстоятеля УПЦ Блаженнішого митрополита Онуфрія. Хор «Умілєніє» виконав пісню «Ромашка біла», а хор недільної школи «Покров» проспівав два піснеспіви на слова Митрополита Володимира, які щойно тільки покладені на музику.

Спогадами про зустрічі з Блаженнішим Володимиром поділився голова єпархіального Інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук. З ним він зустрічався не один раз, розказував про ці зустрічі з великою любов’ю. Бо ці зустрічі були нею наповнені по самі вінця. Будучи Предстоятелем Блаженніший Митрополит Володимир добре знав про соціальне служіння Волинської єпархії, про добрі справи молодіжного відділу, хвалив за щиру працю на благо Церкви.

Протоієрей Рустик Капауз, ректор Волинської духовної семінарії, розказав про те, як Блаженніший турбувався про розвиток духовних шкіл в Україні. Цікаво, що серед інших духовних семінарій для свого навчання він обрав саме Волинську, вже й подав сюди документи. Але йому забракло років для навчання у такому закладі, і життя його пішло трохи інакше.

«Нещодавно на фестивалі «Покров» у Києві я почув таку цікаву історію. Якось чекали приїзду Блаженнішого Володимира в одному з монастирів. Мали його привітати дітки, і одній дитині все здавалися неправильними слова звертання «Ваше Блаженство». Дитині все хотілося вимовити: «Наше Блаженство». Дорослі роз’яснювали їй, чому треба звертатися саме «Ваше Блаженство», але кінчилося тим, що дитя все ж промовило «Наше Блаженство», – пригадував під час вечора протоієрей Валентин Марчук. – І в цих словах, цій обмовці дитини є своя, як кажуть, велика правда».

Літературний вечір, який вів студент духовної семінарії Віктор Мартинюк, закінчився на хвилюючій ноті. Присутні ділилися враженнями, пригадували і свої зустрічі з Блаженнішим Володимиром, пропонували показати такий вечір у значно більшій аудиторії. Бо усвідомлювати значення особистості людини, котра врятувала фактично канонічне Православ’я в Україні, нам ще доведеться не раз.

«Мама навчила мене: любити Бога, любити людей, з терпінням приймати випробування, які випадають на душу кожної людини» — відзначав Блаженніший. І нам треба цьому вчитися, це пам’ятати!

Наталія Малімон