У Свято-Пантелеймонівському храмі Луцька обвінчали пару слабочуючих ЗАРАДИ ЛЮБОВІ ДОСКОНАЛОЇ З БЛАГОСЛОВЕННЯ ГОСПОДА

Вперше щаслива посмішка засяяла на обличчя Наталії вже після завершення Таїнства вінчання. Бо вже підійшли привітати мами, її і Романова, інші весільні гості. Для цієї пари їхній шлюб був воістину подією відповідальною, бо ж слова священика, духовний спів, які супроводжує цей обряд, їм перекладають

То ж не буває, напевне, більш зосередженої під час вінчання пари, ніж та, у якій, як ось у цій, обоє з подружжя слабочуючі. І Наталя, і Роман досить непогано говорять, але це вони можуть робити лише після того, як їм донесуть, про що мова. То ж наразі священику, ієромонаху Іллі (Вишневському) під час вінчання допомагала сурдоперекладач Любов Гнідець. Як легко злітають її руки, повторюючи жестами такий непростий текст. Але дуже швидко починаєш і сам розуміти, який жест означає Господь, який – гріх, а який – каяття…

Торік у цьому ж Свято-Пантелеймонівському храмі вперше у Волинській єпархії Української Православної Церкви було здійснено обряд вінчання над слабочуючою парою. Її також вінчав отець Ілля, бо так хотіли молодята. Бо так захотіли і Роман та Наталія, які вже носять спільне прізвище Димитрашко. Батюшка каже, що ще місяців за три до одруження вони повідомили його про свій намір. Він готував їх і до сповіді, і до причастя перед цією важливою подією у житті. Ієромонах Ілля (Вишневський) з благословення митрополита Волинського в Луцького Ніфонта вже кілька років виконує послух місіонерства у Волинській обласній організації всеукраїнського товариства глухих.Сьогодні і він сам, і його підопічні з жартами пригадують перші зустрічі зі священиком у товаристві глухих.

Живучи у Луцьку, який колись за кількість церков називали “другим Єрусалимом”, ці люди через свою фізичну ваду не могли і в храм зайти. Бо зайти, аби просто подивитися на ікони на стінах, це, як кажуть, несерйозно. Дорослі люди, вже не діти, прагнуть зрозуміти, про що йдеться під час божественної літургії, та й, власне, що то за святі образи на стінах?.. Немислимо слабочуючій людині було і посповідатися, аби причаститися. В Україні – лише кілька общин слабочуючих людей, якими опікується священик.

У Товаристві глухих отець Ілля проводить недільні духовні бесіди. Він відкриває людям світ, до того закритий їхньою фізичною вадою. Бо, як казав один з учителів Церкви, кожна душа є християнською… І якщо спочатку такі бесіди проводив раз у два тижні, то тепер – щотижня, бо людям, які відкрили для себе Бога, хочеться знати про Нього все більше і більше. І якщо отець Ілля, буває, припізнюється на яких хвилин десять, то слабочуючі вже просять сурдоперекладача, аби телефонувада йому: чому затримується?.. Отець Ілля вже і діток у своїх слабочуючих хрестив, і, таке життя, кількох підопічних вже і похоронив. І хати їм на Водохреще освячує, за що вони дуже вдячні. Про отця Іллю його підопічні кажуть, що він – це сама любов до людей.

На питання, чому вирішили вінчатися, Роман відповів: аби все було добре, а так – з Господом. Його ж мама додала, що вся родина дуже хотіла Божого благословення для цієї пари. Тетяна Іванівна Кузьмич, мама Наталі, сама обвінчалася не так давно: через чверть століття світського шлюбу. У церкву ходила ще колись у дитинстві, з бабусею. Потім була якась перерва, але душа покликала у храм. І коли пішла сюди за духовним і душевним покликом, то і дітей своїх привела. На вінчанні і отець Ілля, і всі присутні найбільше бажали Наталі та Роману не тільки справжньої і досконалої любові, а й щоб ця любов була благословенна Господом. Наталя була така гарна у сукні, фасон якої сама придумала і сама пошила. За освітою вона дизайнер. Але як і чоловік, займається спортом: вони… стрілки з пістолета.

Такі юні, такі тендітні, така гарна пара, і такі щасливі. Бо “блаженні всі, хто боїться Господа”.

  • DSC_0009
  • DSC_0023
  • DSC_0032
  • dsc_0207

Наталія Малімон