Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Поки літо рахує дні останнього свого місяця, поки колоски жита вбирають останні гарячі промені привітного сонця, поки сади все більше наливаються соком, Волинь зібрала молодь восьми областей (Одеська, Закарпатська, Тернопільська, Львівська, Волинська, Рівненська, Дніпропетровська, Запорізька області) й за кордону (Чехія)

В часи коли Україну хочуть роздерти на шматки, втоптати в болото її столітню історію, відвернути від неї весь світ, знайшлися люди які змусили забути про політику, особисті переконання й просто в спільній роботі та відпочинку прожити два тижні в мальовничому куточку України, Національному природному парку «Прип’ять - Стохід», поблизу села Заріка Любешівського району . Важливо згадати, збір-похід відбувся за підтримки Фонду Анатолія Лісіцина.

Цього року в зборі-поході «Історико- краєзнавча експедиція «Прип’ять – Стохід ІІ»(«ІХ Школа ратника»), що проводився з 26 липня по 9 серпня взяли члени ківерцівської православної молодіжної організації «К.Р.О.К.» Онищук Вадим, Кіц Микола, Панасюк Степан, Панасюк Вікторія.

Цей збір-похід мав дві не менш трагічні одна від одної подіям: століття з дня початку Першої світової війни й пам’яті Олександра Храпаченка, скаут-інструктора першої «Школи ратника»(2006р.), який загинув на Майдані Незалежності у Києві 20 лютого 2014 р.

Організатори метою заходу вказали : «Зміцнення дружби між молоддю різних регіонів України, а також створення умов для гармонійного духовного, інтелектуального та фізичного розвитку молоді – організація змістовного дозвілля шляхом проведення під час збору-походу вишкільного скаутського курсу «Школа ратника», який відбувається у дев’яте та дозволяє за час проведення надати кожному часнику можливість отримати знання та набути навички у таких напрямах:

- підвищення рівня фізичної підготовки рівня фізичної та психологічної підготовки;

- техніка пішохідного туризму та орієнтування на місцевості;

- перша медична допомога та навички виживання в умовах дикої природи;

- робота з альпіністським спорядженням та піонеринг, організація харчування;

- організація таборування у поєднанні з дбайливим ставленням до довкілля;

- волонтерство та навички управління персоналом.»

Одночасно для дітей молодше 14 років відбувався вишкільний курс «Школа слідопита».

Так як основна група учасників 26 липня виїхала з Львова і по дорозі для тематичних екскурсій робила зупинки в містах Жовква, Дубно та Луцьк також зупинились в місті Ківерці біля храму Святителя Миколая Чудотворця, де до них й приєднались кроковці.

Одразу ж після прибуття на місце почалося встановлення табору й готування вечері. «Крошка»- так називається страва якою частували ратників і слідопитів в перший вечір не всім була знайома і припала до душі, проте безумовно підняла всім настрій. А ось перший ранок почався з зарядки з Марію Василівною, яка стала традиційною в таборі проте не такою улюбленою учасниками як того хотілось. Далі день продовжувався в більш менш сталому розпорядку: водні процедури, сніданок, табірні страви, обід, тренінги, вечеря, відбій. В перші два дні було повне облаштування табору.

Наступні чотири дні були на німецькому кладовищі поблизу села Бучин. Сюди ратники прийшли, подолавши відстань більш як 20 км від села Заріка до цього місця. Напевне багатьом найбільше запам’ятались ці дні на об’єкті: спілкування з недавніми друзями, робота над некрополем, повчальні й цікаві розповіді інструкторів про це місце, також вагомий вплив зробили місцеві жителі: привітні й добрі жителі. «Мені запам’яталось, коли ми повертались з ранкової пробіжки до річки одна з тутуйш(місцевих старожилів) запросила щоб ми зібрали груш, а в результаті ми повернулися з грушами, яблуками, морквою і бульбою» - розповідав за останньою вартою один з учасників. Також не сумніваюсь,що у вас викличе посмішку, так як і в мене образ однієї з місцевих коли ми пробігали з ранку біля неї вона постійно з не відомо з відкіля з’являлась і постійно кричала: «Хлопчики чому не вітаємося?»

Можливо в когось і викликало обурення наша діяльність тут, на цьому об’єкті, проте в загалом робота була схвалена й місцевою владою і жителями. А кожного з присутніх зблизив й поріднив не лише стяги з середини, а й між собою,- вогонь, що постійно горів, який погасили перед від’їздом, який був і місцем приготування їжі і біля якого збирались на нічліг.

Ці 14 днів були випробуванням не лише для ратників, а й і для слідопитів які також пішли в похід. Які також мали завдання: окультурити могилу двох козаків похованих заживо, котра знаходилась на узбіччі дороги між річкою Бистриця й селом. Також вони були разом з інструкторами й окопним стягом (це учасники які приїхали в останні дні табору) «карательним стягом», що мав ловити ратників які в цей час, паралельно були в рейді. До речі умови цього рейду були досить прості й зрозумілі: переночувати ніч в лісі, о 15 годині вийти на дорогу й зв’язатися з Марією Василівною, повідомити про місце положення й самопочуття й до 18 години добратися до табору, маючи при собі теплий одяг, виключений телефон, один сірник, яйце й дві м’ятні цукерки які гріли душу й були разом з рюкзаком замість подушки. Для першого разу таких «пригод» усім хватило вдосталь: ночівля на холодній землі біля вогнища, морковка з людського городу, зухвала втеча від інструкторів в болото, прогулянка по ньому, блукання в пошуках дороги, і таке очікуване повернення до табору.

Табірний час добіг кінця, в останню ніч всі бажаючі висловили свої враження й побажання за ватрою, а в ранці через посмішку крізь сльози з великим багажем знань та емоцій учасники повернулись до дому.

Про підготовку до табору, очікування, враження начальник збору походу «Привять-Стохід ІІ» (ІХ «Школа ратника») Марія Василівна Семенюк розповіла: «Готовилась сумлінно, довго. Очікування були незрозумілими тому що кожен рік нові люди, але вже спілкуючись безпосередньо два-три дні до табору, спілкуючись з попередніми учасниками, вже було зрозуміло, що їде досить такий цікавий контонгент людей. Втомленна ,але щаслива.». А на питання: «Чим для вас став цей табір?» - відповіла: «Вишколом як для учасників так і для мене.»

Про підготовку і проведення президент Федерації скаутів Галицька Русь Кирило Арбатов розповів наступне: «Міжнародна експедиція «Прип’ять-Стохід ІІ» стала продовженням тієї роботи яку ми робили на Волині в 2012 році коли приїхали на фестиваль «Фавор» і після того поспілкувавшись з учасниками поїхали проводити пошукову експедицію і роботи з відновлення некрополя в селі Судче. Цього року експедиція зібрала молоді з восьми регіонів України, а також волонтерів з Чехії, Росії і Сирії. Ми спільно два тижні працювали над відновленням кладовищ в селі Бучин (там великий німецький некрополь і могили російських вояків) і в селі Воля-Охоцька Рівненської області, тобто в сусідній області, де наші волонтери розчистили повністю кладовище і ми далі плануємо працювати над відновленням цього некрополя, тобто облаштуванням його. Будемо, очевидно, залучати якусь грантову підтримку, Крім цього учасників чекала насичена й цікава програма це і тренінгів: техніка пішохідного туризму, куховаріння, таборування, перша медична допомога, історія скаутингу, менеджмент і так далі. Звичайно спортивні ігри, купання. А також тренінги і лекції з історії Волині, які проводив нам науковий секретар благодійного фонду «Останній Солдат» Сергій Васильович Ткачов. Діти побачили і хроніку часів Першої світової війни, і познайомилися з творами мистецтва присвячені цій тематиці, і цікавими історичними подіями та постатями, крім цього табір розпочався з молебня, який відслужили священики української православної церкви отець Андрій Яковлюк, отець Олександр Кондратюк та потім долучився отець Геогій Поліщук. За весь час табору, два тижні, при тому, що люди дуже напружено працювали не було жодного нещасного випадку, жодної травми, жодного якогось отруєння. Тобто з Божою допомогою і власними силами, власною організованістю вдалося забезпечити дітям повноцінний відпочинок, насичений і подіями і враженнями. Ми дуже хочемо повернутися на Волинь.»

Особистими емоціями поділилась й цьогорічна випускниця «Школи ратника» Вікторія: «Вже пройшло декілька днів після того як я була в таборі «Школи ратника», але лише зараз я розумію, що мені він дав і чим був. Так, погоджуюсь, що в мене було багато проколів, що багато в чому через мене страждав мій стяг, але ці п’ять хлопців які були в таму, що і я, рідному другому стязі, стали для мене по-особливому близькими друзями, бо як кажуть друзі пізнаються в біді. Напевне вони довго будуть згадувати рейди в яких я в яскраво-жовтій вимазаній в болото вітровці й від холоду зуб на зуб не попадає. Найбільше для мене, думаю й для інших, і знань, і вражень і досвіду принесла робота на об’єкті біля села Бучин і рейд в якому ми мали скласти іспит на виживання по тренінгах які раніше провели нам інструктори. Неможливо описати все, що я пережила за ці два тижні, ніби вся таблиця хімічних елементів в одній склянці. Хочеться побажати організаторам: сили, наснаги, терпіння, нових ідей і задумів та міцної віри. З нетерпінням чекатиму наступну «Х Школу ратника».

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Вікторія Панасюк.
Член ПМО К.Р.О.К.
Джерело