Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

4-5 серпня у Почаївській Свято-Успенській Лаврі торжеством святкових богослужінь, присвячених Почаївській іконі Божої Матері, завершився міжнародний хресний хід, у якому взяли участь поляки, білоруси, волиняни, загалом більше 900 чоловік

У величальному лаврському передзвоні відчуваємо радість - ми дійшли! Дійшли прості люди: не спортсмени, не загартовані туристи, а звичайні люди, яких багато у наших храмах. Для дворічної Вікторії – це перше паломництво, та їй так радісно, бо поруч – мама, тато і старша шестирічна сестричка Ангелінка. Для дев’яностатрьохрічної баби Ганни – це третій (дай, Господи, щоб не останній) хресний хід у Почаїв…

Що заставляє людей кидати життєві турботи і йти? Це питання не філософське і не фізичне. Це питання сили віри і надії на Божу допомогу. Як ми дійшли, знають Господь і Пресвята Богородиця, а ще наші Ангели-охоронці, які порахували кожен наш крок у дорозі.

Біжать у Почаїв стежки і дороги,
Там Божії дзвони гудуть,
До нашого Бога, єдиного Бога
Народи, як води, пливуть.

Стали рідними храми, в приходах яких ночували, стали рідними сотні людей, які зустрічалися на шляху і своєю молитвою і посильною допомогою підтримували хрестоходців. А скільки було дощів, холодних ночей і спекотних днів… Проте хресний хід ішов, не перериваючи ні на день молитви і руху.

Іде хресний хід, мов живий храм. Бо є в ньому й ікони, і хоругви, і священики, і народ Божий. Олтарем тут служить увесь світ – підніжжя ніг Господніх, куполом – небо над головою. І найголовніше – тут є молитва. Як же сердечно ллється вона серед безкрайніх просторів небесної блакиті, серед безмежжя краси природи. Воістину,

Слава Тобі за свято життя;
Слава Тобі за діамантове сяйво ранкової роси;
Слава Тобі за усмішку світлого пробудження;
Слава Тобі за земне життя, провісник майбутнього;
Слава Тобі, Боже, навіки!
(Із акафіста «Слава Богу за все»)

Хотілося б поіменно розказати про кожного, хто йшов, хто творив нескінченний ланцюжок чудес і Промислу Божого, котрі буквально виконували слова Спасителя: «Візьми хрест свій і за Мною йди».

Особливо запам’ятався день 1 серпня, коли Православна Церква відзначає день пам’яті Серафима Саровського. З самого ранку, коли був прочитаний акафіст на честь святого і відслужено молебень, і в природі, і в людях відчувався особливий духовний настрій. Якою ж благодатною підтримкою для втомлених фізично паломників стало рідкісне явище – на небі з’явився великий, правильної форми хрест із хмар. Це явище можна було спостерігати близько півгодини, коли зазвичай хмари змінюють форму через декілька хвилин. Цей хрест був справжнім благословенням Господа для всіх нас, духовною підтримкою і впевненістю, що наша справа не марна.

Я бачу Твій Хрест – він заради мене. Мій дух у праху перед Хрестом, тут не вмовкає навіки хвала: Алілуя!
(Із акафіста «Слава Богу за все»)

Не стримували сліз, коли побачили уперше вдалині куполи святої лаври. Усі стали на коліна в молитовному звертанні: «Пред святою іконою, Владичице…» Знову, як і щоразу, відчували незриму присутність Її – Матері всіх матерів, Усіх скорботних Радість, Скоропослушницю і Утішительницю…

Перед Почаєвом ще більш згуртованою і зосередженою стає молитва. Тут, на луках, ми нарвали оберемки квітів, щоб усю дорогу, до самої лаври, устеляти шлях «пред святою іконою».

Монастир зустрів нас радісним передзвоном, сльозами радості і пелюстками квіток на дорозі. А ще – пасхальним привітанням: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» Колінопреклонена молитва перед монастирською брамою, вітальні слова монаха Корнилія, окроплення святою водою – і ти потрапляєш у світ безмежної любові і небесної радості.

Неможливо описати словами краси святкових богослужінь на честь Почаївської ікони Божої Матері, очолюваних митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм. Чомусь згадалися слова послів, які прибули до князя Володимира із константинопольського храму Святої Софії, Премудрості Божої: «І не знаємо ми – на небі ми були чи на землі, бо на землі не можна побачити такої краси». По-моєму, краще й не скажеш. Цього року ми сподобилися побувати на хіротонії ректора духовної семінарії о. Нафанаїла в сан єпископа. Святкування завершилося багатолюдним хресним ходом.

А вкінці були сльози розлуки з тими, хто за ці дні став рідними братами і сестрами, тими, хто знайшов один в одному нових духовних дорогих людей. Таке не забувається.

Від імені всіх паломників хочеться подякувати і низько поклонитися всім тим, хто вніс посильну лепту у вигляді матеріальної, фізичної і духовної допомоги (імена їх, Господи, Ти знаєш), завдяки якій хресний хід дійшов до своєї мети. Особлива вдячність митрополиту Волинському і Луцькому Ніфонту та архієпископу Володимир-Волинському і Ковельському Володимиру за благословення і щирі молитви.

Низький поклон братії монастиря за безкоштовні дуже смачні трапези для паломників. Відчувалося, з якою любов’ю вони були приготовлені…

Протягом усіх днів хресний хід духовно окормляли священики. Хтось із них подолав одноденний маршрут, а хтось був поруч протягом усього хресного ходу. Щира вдячність за молитовний дух, за пастирські настанови, за слова підтримки протоієрею Володимиру Біруку із с.Смолигів Луцького району, протоієрею Олександру з м. Ковеля, протоієрею Іоанну із с. Колодяжне та ієрею Віталію із с. Воля Любитівська Ковельського району, ієрею Вадиму із с. Осниця Маневицького району. Спаси вас, Господи!

Кожен день маршруту був ретельно спланований. Як же тепло душі від того, що на місцях ночівлі – у храмах Господніх – нас чекали! Не просто чекали, а з притаманною українською гостинністю. Тут наяву здійснювалася євангельська заповідь: «Те, що ви зробите для ближніх своїх, те ви зробите для Мене». Щедрими на добро, на любов були прийоми в с. Буцин Старовижівського району, у м. Ковелі, у смт Голоби Ковельського району, у с. Кременець Рожищенського району, у м. Луцьку, у селах Підложці, Демидівка, Іващуки Рівненської області. Нехай ваше добро, брати і сестри, повернеться вам у стократ, нехай усемилостивий Господь зі щедрої десниці своєї насипле у долоні благ, якими ви втішитеся не лише у дні сьогоднішньому, а й у вічності.

Ми повернулися, несучи з собою отриманий запас сил, віри, бажання допомагати іншим, бажання бути кращими. Спаси нас усіх, Господи!

Світлана Назарук,
смт. Стара Вижівка