Відповідь на депутатський запит від Володимир-Волинської єпархії УПЦ

Нещодавно в засобах масової інформації прокотилася серія передрукованих одна з одної публікацій «НА ВОЛИНІ ЦЕРКОВНИКИ ЦЬКУЮТЬ ДРУЖИН УЧАСНИКІВ АТО», «У СТАРОВИЖІВСЬКОМУ РАЙОНІ З’ЯВИЛАСЯ П’ЯТА КОЛОНА?». Власне, прикро, бо увага журналістів була сконцентрована не на гуманітарній діяльності пастирів і вірних УПЦ, спрямованій на підтримку як самих воїнів АТО, так і членів їх сімей. Що ж, у кожного в житті власні цінності

Останнім часом збільшилася кількість публікацій, телевізійних сюжетів, журналістських коментарів, у яких із загального контексту виривається уривок, який двозначно коментується, звичайно, показавши служителя УПЦ в негативному плані. Якщо до цього за брудною справою слідує гучний скандал – дешева слава «незалежному» журналістові забезпечена.Нас, православних християн, вразили не самі публікації, а їх лукава мета: опосередковано очорнити священнослужителів УПЦ.

Українському суспільству намагаються нав’язати ненависть до канонічної Церкви, звинувативши її в розпалюванні ворожнечі, в антидержавній політиці. Варто усвідомлювати, що діяльність як держави, так і Церкви спрямовані на людину. Вони служать людині, людській спільноті, суспільству. Однак, ці дві суспільні інституції мають різну мету, виконують різні функції і завдання. Якщо метою держави є вирішення конкретних земних проблем, забезпечення спільного блага, то мета Церкви — вічне спасіння людей: «Царство Моє не від світу цього», – говорить Спаситель (Ін. 18, 36). Важливо знати, що одна з головних властивостей Церкви розкривається в понятті не просто організації людей, яка подібна до партії або громадського об’єднання. Церква має іншу природу. Вона є Боголюдським живим організмом – Тілом Христовим (1 Кор. 12, 27).

Логічно сказати, що цю розлючену бурю людських нещасть можуть утихомирити отці духовні, вказуючи шлях уперед, угору, спрямовуючи помисли до чистоти, до честі, до терпіння й смирення, до благої вічності.Особливо дістається православним християнам УПЦ: і мову ми свою не поважаємо, і державу не любимо, і не так молимося …

Риза священика покриває молитвою смердючі рани соціуму. Та історія свідчить, як жорстоко суспільство відплачувало за таку турботу.

На початку ХХ століття радянська влада, намагаючись утвердити торжество власної ідеології, оголосила війну Церкві. Розпочала її знищенням церковної ієрархії. Майже всіх єпископів, наступників апостолів Христових, було знищено. НЕ складно здогадатися про мету: зі зникненням пастиря вівці розпорошаться.

Щось подібне відбувається й тепер. Тільки нам, брати і сестри, варто пам’ятати: наша сила – в єдності і вірності Святій Православній Церкві, у вірності тим предстоятелям, яких обрав Господь для трудного служіння українському суспільству.

Сьогодення ставить перед служителями Церкви нові випробування. В час, коли багато парафіян УПЦ воюють на Сході України, серця і душі їх близьких сповнені тривоги за своїх синів, чоловіків, батьків, братів. Хіба можна осуджувати материнську любов? Це логічно, що мати піклується за дитину, яку вона народила. Жінки-матері прийшли на сесію Старовижівської районної ради, не як віруючі тієї чи іншої конфесії, а як громадянки України, щоб з вуст представників влади отримати відповіді на болючі питання: «Чому мобілізованих відправляють в зону АТО без належного екіпірування?», «Чому не вчасно проводиться ротація воїнів?» … і наївно просили швидше закінчили неоголошену війну. Можливо материнські емоції тут брали верх, але вимоги були справедливі. Замість того, щоб докладно пояснити і втішити згорьованих жінок, депутат обласної ради від Старовижівщини Василь Пецентій лукаво переклав всю відповідальність на православних священиків Московського Патріархату. Суб’єктивні судження цього слуги народу лягли в основу депутатського запиту на сесію обласної ради. Голослівне звинувачення, викладене в запиті, на превеликий жаль, знайшло підтримку більшості депутатів обласної ради. Замість вирішення нагальних економічних та життєво важливих для людей питань, народні обранці стали шукати запроданців серед служителів Церкви. Звертаємо увагу, що інформація подана в депутатському запиті Василем Пецентієм, стосовно причетності старовижівського духовества до антимобілізаційної пропаганди, яку, буквально, по цитатах розібрали місцеві ЗМІ, не має ні конкретних прізвищ священиків, а ні вказівок на сам факт (коли і де щось подібне проводилось).

Старовижівське і Кримненське благочиння Володимир-Волинської єпархії всіляко підтримує наших військовослужбовців: молиться за їх здоров’я, розділяє біль втрати зі сім’ями загиблих, А також на Схід неодноразово відправлялися матеріальна підтримка (досить прикро, що це прийшлося афішувати).

Знаний волонтер, депутат Волиньради від Старовижівщини, Михайло Шлапай підтверджує факти систематичної роботи Української Православної Церкви з підтримки наших воїнів в зоні АТО: «Дійсно священики Старовижівського благочиння на чолі з благочинним кожної служби в кожному храмі моляться за здоров’я воїнів. Коли повернулися з АТО перші військовослужбовці – відслужили молебень за здоров’я. Церква надсилає матеріальну підтримку, священики освячують техніку, перш ніж її відправити на Схід. Пастирі проводять одноосібні бесіди з воїнами, котрі повернулися, щоб відновити душевну рівновагу».

Тому дуже сумно, що наклепницькі статті заставлять когось засумніватися в добропорядності, патріотичних почуттях таких же українців – священнослужителів Української православної церкви.

Джерело