Як воно бути променем добра? Або один день із життя волонтера…

Коли мені було запропоновано долучитись до акції «Промінчик добра» поїхавши з волонтерами Свято-Успенського храму м.Умані до підопічних Служби милосердя, то моя перша думка була, що можливо це допоможе мені відволіктись від моїх проблем, що я чимось займу свій вільний час і зможу звернути свою увагу на інше, подумати про інших, а не лише про свої переживання

Хоча моя допомога і мала в порівнянні з іншими, я не змогла об’їздити всі адреси разом з усіма, але я дуже вдячна, що мене теж покликали, що не забули про мене, приємно було побути серед людей, поспілкуватись, допомогти чимось.

А бачачи радість людей, до яких ми завітали, бачачи, що нас чекають, як зворушливо реагують на наш приїзд, це сповнює душу якоюсь тихою радістю. Адже зрештою, хіба ж не Сам Господь сказав в Євангелії: що був хворий – і відвідали Мене, що зробили одному з цих малих- те зробили Мені. Тому якщо робити добрі справи, приносити людям хоч часткову якусь радість, принести в їх життя світло надії, показати, що вони не одні і не забуті, то це наповнює змістом моє життя, допомагає перемогти себе, свою лінь та егоїзм, адже кожна добра справа не обходиться без боротьби. Тому і завжди є думка, що є і свої справи, що знайдеться інший хто допоможе, що краще відпочити вдома і так далі. Але з цим потрібно боротись і йти працювати, бо хто якщо не ми?

І на завершення я хочу сказати, що дуже рада, що поїхала. Хоча я була з волонтерами лише частину маршруту, але почувалась в своєму колі, була щаслива, не відчувала ніякого дискомфорту чи натянутості і жалкую лише про те, що не змогла добути до кінця. І коли йшла від вас, то відчувала щирий смуток. Але надіюсь, що в мене ще будуть інші рази, коли зможу вас не полишати і добути до кінця.

Олена Блощиненко,
волонтер Служби милосердя
Свято-Успенського храму м.Умані