Як волонтери Служби милосердя в Київ їздили

Подробности: Опубликовано 13.05.2014; Просмотров: 2389

3-й річниці діяльності Служби милосердя присвячується…

Волонтери Служби милосердя Свято-Успенського храму міста Умані вже третій рік поспіль на кожне свято дарують частинку свого тепла та любові тим, хто цього потребує. Проте є людина, яка піклується і про нас. Це наш духовний наставник, настоятель Свято-Успенського храму протоієрей Вадим Паєвський. Знаючи, як волонтери люблять подорожувати, отець Вадим подарував нам на 3-й день народження поїздку в Київ!

Ми з нетерпінням чекали травневих свят, точніше вихідних, щоб вирушити в дорогу. І дочекались! Не встигли ми виїхати з Умані, як почали наспівувати улюблену мелодію з «Бременських музикантів»: «Нам любые дóроги дороги». Одноголосно було вирішено виконати цю композицію на благодійному концерті, присвяченому 3-й річниці Служби милосердя.

Отак за жвавими розмовами, співами швидко промайнув час в дорозі. От ми і в Києві, де на нас уже чекала наш екскурсовод – Пундик Людмила Євгеніївна, доцент Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова та просто хороша і цікава людина.

Розпочалась наша екскурсія столицею з поїздки до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Неймовірної краси храми, величезна територія та відчуття спокою і тиші серед безлічі людей – такою побачили Лавру ми. Всю красу цього благодатного місця потрібно побачити та відчути самому, адже неможливо передати словами, як солодко пахне бузок!

Спочатку ми гуртом відвідали печери. Добре, що разом всі спустились, бо чесно скажу, одна я б не наважилась, а з волонтерами навчилась переборювати не один свій страх.

Далі ми гуляли територією Лаври. Відвідали храм Різдва Пресвятої Богородиці, де за збігом обставин зустріли архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа, який родом сам з Черкащини, а хрестили його – ви не повірите – в Свято-Успенському храмі! «Буває ж таке», – подумали ми, взяли благословення, ще трохи помилувались красою затишного храму і вирушили далі. Звивистими стежками спустились ми до цілющого джерела, напились водички, заодно побували в храмі «Живоносне джерело».

Невелика злива пробувала зіпсувати нам настрій, але коли ми піднімали очі в небо, то бачили не сірі хмари, а сяючі куполи храмів!

Всі ми неохоче покидали територію Лаври, але обіцяли повернутись.

Наступною нашою зупинкою стала Андріївська церква. Крутими сходами піднялись ми до храму, де перед нашими очима відкрилась панорама цілого Києва. Всередині в церкві був приємний запах ладану, багато туристів та живописні ікони на стінах. На жаль, було мало часу, щоб все добре роздивитись, але це чи не гарний привід приїхати ще раз?

Писанки, крашанки, великі, малі, кольорові, на будь-який смак – все це побачили ми на території Національного заповідника «Софія Київська». Так багато пасхальних яєць в одному місці я ще не бачила! І щось мені підказує, що серед волонтерів не одна я така. Чомусь на території заповідника багато волонтерів нагадували дітей: роздивлялись писанки і крашанки, грались дзвонами, катались на дитячому атракціоні, гойдалці. Всі ми родом з дитинства, що тут ще скажеш.

Всю нашу поїздку ми вже за хорошою традицією провели у формі Служби милосердя. На Майдані Незалежності наші футболки привернули увагу кореспондента Олександра Правила, який зняв сюжет про Службу милосердя. Інтерв’ю вийшло цікавим, живим, волонтери з радістю розповіли про нашу діяльність, активно заохочували поповнити ряди добровольців. «Якщо є Бог у серці, то це єднає», – сказала волонтер Мельниченко Олена, міцно тримаючи за руку свого коханого хлопця, познайомилась з яким вона у Службі милосердя. Може і Ваша половинка чекає на Вас у Службі милосердя?

Загалом враження від побаченого на Майдані не найкращі. Пошкоджені будівлі, сліди від куль, фотографії Небесної Сотні, – ти це все бачиш на власні очі, не по телевізору, бачиш, а вірити, що це твоя країна, все одно не хочеться. Хочеться тільки, щоб це все було не дарма, щоб в нашій державі був мир, спокій та стабільна заробітна плата, отримуючи яку, можна було жити, а не існувати.

Наостанок побували ми на «Молодіжці» в Свято-Троїцькому Іонівському монастирі. Ні, це однозначно окрема стаття, декількома реченнями тут все не опишеш. Скажу тільки, що тепер багато волонтерів хочуть жити в Києві, бажано в районі Ботанічного саду (там якраз і знаходиться цей монастир), щоб кожний четвер, з 19 до 21 години, відкладати всі свої справи, приходи і слухати як два монахи дають відповіді на запитання, які іноді не можеш задати рідним і близьким людям, а тут просто, доступно, іноді навіть з гумором говорять про серйозні речі, піднімають актуальні для молоді теми. Дякуємо, що Ви є!

Світ не без добрих людей – на цьому переконались ми, коли повертались додому. На одній з АЗС персонал дозволив нам повечеряти в приміщенні. Стомлені та голодні ми цьому були дуже раді. Недарма говорять, що коли людина голодна, то вона відчуває смак їжі. Того вечора смачним було все!

Після поїздки залишилось море вражень, багато позитивних емоцій і тільки одне-єдине запитання на всіх: «А куди ми поїдемо наступного разу?»

Від імені всіх волонтерів висловлюю щиру подяку настоятелю Свято-Успенського храму протоієрею Вадиму Паєвському та керівнику Служби милосердя Левадко Катерині за нову сторінку в книзі життя Служби милосердя під назвою Київ-2014!