Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Це був не по осінньому теплий день першої неділі жовтня. Я разом з іншими волонтерами Центру «Благо» завітала до пацієнтів туберкульозного диспансеру м.Полтави, де тимчасово жили дітки в так званій «групі ризику» - вихідці із неблагополучних сімей, інтернатів, або ж дійсно хворі дітки, але таких там зустріти можна було вкрай рідко.

В очікуванні дітлахів для подальшого проведення з ними часу, я стояла, поринувши у свої всілякі роздуми, опустивши погляд в підлогу…Аж раптом, перед моїми очима з’явилась пара маленьких-маленьких черевичків вишневого кольору. Піднявши погляд далі я побачила кучеряву кульбабкоподібну маленьку голівку надійно накриту капюшоном, із-за кучереків не можливо було побачити обличчя цього маленького власника дивовижного волоссячка.

Присівши до зросту дитини, я промовила:

- Привіт! В тебе таке гарне волоссячко!...А як тебе звати?

- Малінка! – дзвінко вигукнула дівчинка .

- Підеш з нами на вулицю?

- Підю! – знову защебетала дівчинка і міцно вхопила мене за руку.

Ми пішли на вулицю до грального майданчика неподалік диспансера, позаду нас йшли решта дітей і волонтерів, а дівчинка не відпускаючи ні на секунду мою руку, притиснулась маленькою теплою щічкою до моєї долоні…

- Як тепло...- подумала я і ледь стримала незрозумілі для мене сльози…Я ж скільки разів бувала в подібних закладах, більше пяти років активного волонтерського життя…Я ж звикла здавалось би до всього…Але в цей день ця маленька тепленька щічка і кульбабкоподібна голівка…Занадто вразила…Занадто тепло…Дорослі так не вміють, - подумала я і поступово почала перелаштовувати себе на діяльність з дітками.

Дві години часу пролетіли наче 5 хвилин. Ми грались в різні ігри і творчі і рухливі, сміялися, малювали і розмовляли, розмовляли, розмовляли…

Під час спілкування зі старшими дітьми вдалось багато почути про долі діток, які потрапляють в подібні заклади, тоді я й дізналась, що маленьку Малінку насправді звати Маринка і їй зовсім не півтора-два рочки, а цілих чотири…я не могла повірити своїм очам…Дівчатко зовсім не виглядало на свій вік, але діти продовжували доказувати мені, - Чесно! Їй нещодавно виповнилось чотири…Тут виповнилось…

- І в мене нещодавно тут був День народження, - вигукнула дівчинка зі старших.

Тоді ж я дізналась, що Малінка не з інтернату, а з сім’ї і дуже хотілося почути чи до неї хтось приходив з рідних, аби привітати, проте…

- До неї як і до нас всіх ніхто не прийшов, - знову проговорила старша дівчинка. Краще б я була в цей день в школі!...Хоч якісь були б емоції…

І ще багато – багато чого розповідали діти, ділячись своїми життєвими історіями, а щоб хоч трішки розрядити атмосферу ми розпочали розмову про їх захоплення, з превеликим задоволенням всі почали ділитись своїми вміннями і досягненнями. Отак ми й поспілкувались…
Це був не по осінньому теплий день, із теплими маленькими щічками… Першої неділі жовтня…

• 
• 
• 
• 
• 
• 

Дашевська Катерина,

волонтер Центру «Благо»