Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Час благословенного посту настав! Великий піст – період особливий, пора духовної весни, пора відродження душі та замислення над своїм життям. У цей час слід осмислити страждання Господа, щоб гідно прийняти Його безцінний дар – спасіння кожної людини від гріха через смерть на хресті. Постити – це не лише відмовитися від споживання м’ясних страв, шкідливих звичок, нецензурної лексики… обмежити себе в чомусь улюбленому, а ще – обов’язково посповідатися і причаститися під час Великого посту. Слід зазначити, що саме час посту є благодатним дарунком для нас, щоб особливо дбати про своє вдосконалення і зростання у чеснотах – це покликання кожного християнина

Господь звертається до нас і каже: «Любіть один одного» (Ін. 15,12). Щоб реалізувати заповідь любові, щоб ділитися з іншими, підтримувати їх, дуже важливо пізнати себе. Можливо, комусь це здасться дивним, але завдання пізнати себе не таке вже й просте.
Ми постійно зайняті, нам бракує часу, а в дорозі ми обов’язково надягаємо навушники, щоб не гнітила тиша. Однак без неї не можна! Тиша містить правду про себе самого. Саме в тиші «Homo sapiens» (людина розумна) зможе послухати себе, поставити собі непрості запитання і дати на них відверті відповіді. Що є моїм недоліком? Які мої слабкості? Де я чиню гріх? Без щирої відповіді на ці запитання Ти не зможеш зрозуміти, ким Ти є. І навіть більше: без відповіді на ці запитання християнин не зможе якісно вибудовувати свої стосунки з оточуючими та з Богом. Тому обов’язково потрібно впродовж Великого посту замість перегляду зайвої телепередачі чи проведення надмірного часу в соціальних мережах знайти місце в подарованому Богом дні для короткого вечірнього іспиту своєї совісті – чесної розмови із собою про день, який уже минув.
Усвідомлення своїх недосконалостей, щире бажання їх позбутися та жити за законом люблячого Небесного Отця допоможе нам (звичайно, з Його підтримкою) стати новими людьми – дітьми Божими. Але християнин – це не лише людина, яка бореться зі своїми гріхами та недоліками. Коли Бог дав життя, Він також щедро наділив людину дарами. Ці дари потрібно розуміти і потрібно їх у собі розвивати, ділитися ними і дякувати за них Богові, Який їх дав.
Щодня ми зустрічаємо різних людей: чоловіків та жінок, молодих та старших близьких і незнайомих. Усі вони мають різні настрій, характер, знання, але важливо пам’ятати, що кожен із них – це надзвичайний і дуже глибокий світ, це любе дитя Боже.
Зустрічають за одягом... Раніше цю приказку продовжували словами: а проводжають за розумом. А тепер: проводжають за гаманцем. Ми навчилися людей приймати і оцінювати з оглядом на користь, яку можемо від них отримати: хтось мене уважно слухає, з кимось мені приємно бути, хтось багато знає, хтось обіймає важливу посаду чи має багато знайомих… Але людина не є дипломом чи одягом, знанням чи посадою. Людина – це індивід, неповторна частина космосу. Ми повинні приймати оточуючих такими, якими вони є, цінувати і любити їх. Не варто осуджувати і обмовляти людей, якими б не були їхні вчинки. За святими отцями, «нам відомо про гріх брата, але не відомо про його каяття». Тож давайте присвятимо благословенний час Великого посту ближнім і щодня за когось помолимося, скажемо комусь добре слово і зробимо добру справу!
У час благословенного посту слід замислитися: скільки часу я приділяю Богу? Це не просто запитання. Відповідь на нього в кожного своя. Але кожен, хто хоче гідно прожити власне життя, мусить зважитися на пошук чесних відповідей, бо лише з Богом життя стає повноцінним, лише з Ним можна бути щасливим, лише в Ньому віднайдуться чесні відповіді про себе і про людей.
Завдання християнина на піст – безперервно шукати Бога, а точніше – раз і назавжди дозволити Богу зайти і жити в його серці. Християнин – це людина, яка не тільки вірує в Бога, а яка вірить Богу і виконує Його заповіді. Христос каже: «Я назвав вас друзями» (Ін. 15,14), а друзі Христа мають відчувати постійну спрагу Бога і втамовувати її молитвою та читанням Святого Письма. Дорога до Бога в кожного своя і має свої напрямки та повороти. Але існують певні універсальні засоби, без яких неможливе пізнання Бога – єднання з Христом у Пресвятій Євхаристії (тобто участь у Божественній літургії). Святий Ієронім каже, що коли ми молимося, то взиваємо до Бога, а коли розгортаємо Святе Письмо, то дозволяємо Богові мовити до нас.
Часто ми живемо механічно, як роботи: встав, умився, пішов на роботу, попрацював, повернувся додому, поїв, пішов спати. Дні летять за днями, тижні за тижнями, роки за роками. А чи робимо ми те, що треба, чи розвиваємо свої таланти, якими наділив нас усіх Господь, чи зуміли їх розпізнати? Чи зближуємося з Богом? Набуваємо нових навичок? Чи йдемо за покликом серця? Господь закликає нас віддати свій хліб голодному, щоб він зрадів і підкріпився; наситити душу пригніченого, щоб він звеселився. Людина, молячись, непомітно роздмухує в собі жар вогню, жар любові Божої, в якому згоряють сумніви, переживання, непотрібні спогади. Душа людини, сповненої молитви, збагачується світлом, теплом та радістю. Треба дбати, щоб полум'я ніколи не згасло і щоб не тільки ми, а й інші люди могли погрітися теплом цієї душі.
Причастя, читання Євангелія та інших православних книг – все це ми, начебто, робимо і в непісні дні, але тут доводиться старатися з подвійним зусиллям. Піст дається, щоб крізь щоденну марноту згадати про Бога, по-справжньому згадати, переосмислити все, помолитися від душі: не просто прочитати ранкове правило, а пропустити через душу, не просто відстояти за звичкою на Богослужінні, а проникнути в сам духовний зміст.
З утриманням від їжі виникають свої складнощі. Навколо фастфуди, кав’ярні, вареничні, кондитерські, а ще суші-бари, піцерії та море шоколадно-мармеладної реклами про всіляку смакоту. Важко серед усього цього втриматися від спокуси, і починають до нас підкрадатися «солодкі» думки: мовляв, що такого? Навіщо себе катувати – це ж лише їжа? Аби зрозуміти, навіщо нам це потрібно, варто згадати слова преподобного Амвросія Оптинського: «Усяке позбавлення і всяка спонука цінуються перед Богом, за сказаним у Євангелії: «Царство Боже здобувається силою». І ті, хто сміливо та самовільно порушує правило посту, називаються ворогами хреста, «їм же Бог чрево».
Усі ці обмеження, духовні та тілесні, потрібні тільки нам, і якби Господь не знав, що так нам буде краще, то цих правил і не було б. Ніколи не оцінити всю радість та духовний зміст свята, якщо не приготуватися до нього як слід, і заради цього варто терпіти й утримуватися.
Звичайно, під час нашого пісного подвигу ворог роду людського не дрімає і ще з більшою силою намагається нас спокусити, в основному за допомогою нарікань та зневіри. Вони так і прагнуть залізти в душу й полонити її. Але слід зрозуміти, якщо пустимо все це в своє серце, то станемо дуже легкою здобиччю гріха, швидко зневіримося і закинемо всі свої старання. Тільки заради чого? Світ не може нам запропонувати гідної альтернативи справжнього щастя, і ми це добре знаємо. Адже все, що в світі без Бога – бутафорне і несправжнє. Фабула, яка тільки схожа на справжню казку. Ілюзія повноти життя без Творця в серці – наче вакханалія боротьби Дон Кіхота з повітряними млинами.
Незважаючи на час, у якому ми живемо, треба усвідомлювати, що ми – молодь православна, і наш обов’язок – показати суспільству і засвідчити, що Православна Церква – це не релігійний інститут, який зживає себе і складається в основному з людей літніх. А Церква молодих, відвертих, доброзичливих та креативних «Homo sapiens». Готових ціною власного комфорту та життя змінювати цей нелегкий «світ примар» та несправедливості на планету світла, любові та добра. І молоді в Православ’ї анітрохи не менше, ніж людей поважного віку. Це справді так. Подаючи іншим приклад, ми допоможемо і їм, і собі прийняти важливий подвиг посту заради Христа і пронести його до кінця з гідністю воїна світла.

Протоієрей Діонісій Буренко

Молодь про піст

Ліза Токарєва

Великий піст – це не просто відмова від м’ясних та молочних продуктів, це насамперед покаяння, боротьба з пристрастями та самопізнання. У цей час хочеться відірватися від земного, тлінного, заглибитися в себе. У цей час потрібно відкрити для себе новий світ – свою душу, відчути свою гріховність і хоча б на хвилину відчути близькість Бога. Уся життєва метушня віддаляє нас від Нього, а піст наближає. І це приносить таку радість, що навіть плоть стає безсила, і зовсім не відчувається обмеження в чомусь. Тому вірю, що Господь дасть сили достойно пройти Великий піст і, незважаючи на багато спокус в цей нелегкий час, дасть щире покаяння, розуміння, любов та терпіння.

Валентина Діхтяренко

Піст для мене – це можливість переосмислити відношення до внутрішнього стану своєї душі та своїх близьких. Зміна повсякденного способу життя через відмову від скоромного допомагає очистити розум і задуматися над головним. На мою думку, акцентом у пості є не саме утримання від скоромної їжі, а можливість, відмовившись від маленького задоволення, здобути досвід перемоги над собою, духовної радості та підтримки. Хоча не завжди вдається виконувати закони та приписи, встановлені Церквою, але рух в напрямку зустрічі з Богом дає сили не скласти руки в разі помилок, а звертатися до милості Божої й іти далі.

Вікторія Доненко

Піст – це весна душі і найсприятливіший час виправлення моральних дефектів. Це чин особливих послідовних днів, коли людина, відрікаючись від власної волі, намагається виконати волю Бога. Але, як відомо, все, що добре, не завжди легке. У піст людина обмежує себе їжею не на те, щоб дотримуватися якоїсь дієти, а щоб наше серце, розум та думки завжди були з Богом. І насамперед наситилися духовно. Немає нічого таємного, що б не стало явним. Бог завжди все бачить і відплачує нам за трудами нашими. Можна сказати і простіше: піст – це шлях, завдяки якому ми стаємо ближчими до Господа. Бажаю всім людям хоч раз спробувати понести цей маленький подвиг і отримати від Бога велику нагороду!

Анна Кінша

Піст для мене – це час, коли варто відставити хоч трохи життєву марноту, наші «дуже потрібні» справи і задуматися… Задуматися про себе, про своє життя, про віру. Варто поміркувати: а чи правильно ми робимо? Може, часто ми навіть і не помічаємо наших ближніх, наших друзів або просто сусіда, якому сьогодні особливо потрібна наша допомога. У піст треба частіше бувати на богослужіннях, частіше сповідатися і причащатися. Потрібно намагатися всіма силами дати в своїй душі хоч якийсь лад. І звичайно ж, це час для нашого особистого маленького подвигу, ми повинні зрушити себе з мертвої точки і стати трохи добрішими, уважнішими, терплячішими.