Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Молодіжний відділ активно долучився до організації святкової програми на честь 220 – річчя рідної єпархії

У неділю 3 травня Хмельничан та гостей міста ми запрошували до музею іконописної школи "Нікош" на огляд експозиції "Православна Хмельниччина" та виставки робіт учнів згаданої школи. А також, покласти квіти до пам’ятника "Ангела скорботи" та вшанувати пам'ять загиблих земляків у часи Другої світової війни та теперішньої вже української війни. У приміщенні театру ляльок відбувся святковий концерт. У холі , біля концертного залу було розміщено виставку-ярмарок православної літератури, а також представлено архівні матеріали нашої єпархії.

Історичний ракурс:

««Подільська та Брацлавська» єпархія, як вона спочатку називалася, була створена імператорським Указом від 12 квітня 1795-го року, а її географічні межі поєднали території сучасної Вінницької, частково Хмельницької та Одеської областей. Першим новостворену єпархію очолив член Синодальної контори, колишній випускник Київської Духовної Академії – архієпископ Іоаннікій, який керував нею до 1819 року. З іменем преосвященного Іоаннікія пов’язане відкриття в 1797-му році Духовної семінарії у місті Шаргороді, яка у 1799-му році була перенесена до Кам’янця.

Інші наступники першого Подільського архієрея, кожен у міру своїх сил, розвивали новостворену єпархію, дбаючи про відкриття храмів, монастирів і церковнопарафіяльних шкіл, роблячи усе можливе для підвищення освітнього рівня духовенства, видаючи книжки та маючи турботу про поширення віри на теренах краю.

Але історія складалася так, що у різні роки православним доводилося не легко відстоювати свої інтереси на нашій землі. Як свідчать документи архіву Західноруських митрополитів, на початку ХІХ ст. православні храми і монастирі нерідко перебували у жалюгідному стані: більшість з них вимагали ремонту та реставрації, а кам’яних церков, взагалі, було небагато. Не вистачало Богослужбової літератури, церковного начиння, тощо. У деяких місцевостях єпархії поміщики настільки гнобили священнослужителів, що вимагали від них собі рабського послуху…

Але у половині ХІХ ст. справи почали налагоджуватися і Православ’я на Поділлі відродилося: багато священнослужителів стали досліджувати місцеву історію, а у 1862-му році було засноване періодичне видання «Подільські єпархіальні відомості». Кам’янець-Подільська семінарія у ті роки вийшла на якісно новий рівень викладання, а у різних округах єпархії почали відкриватися Духовні училища. З причини збільшення кількості парафій було відкрите Балтське вікаріатство.

З закінченням ХІХ-го ст. закінчилося й спокійне життя православного народу на землях Подолії. Ієрархи початку ХХ ст. робили усе від них залежне, щоб утримувати народ від спокуси революційних ідей, екстремізму та зневіри.
Як відомо, ХХ ст. стало для Православної Церкви роками важких випробувань. Ці роки характеризуються небаченим насильством над священнослужителями і віруючими, яке було зумовлене атеїстичною політикою влади рад.Повсюди руйнувалися та закривалися чисельні храми й монастирі, репресувалися священнослужителі та ченці.

У 1920-му році закрилася Подільська Духовна семінарія, а у 1937-му році закрили і Свято-Різдво-Богородичний собор міста Проскурова. У часи війни 1941-1945 рр. для Церкви настало тимчасове полегшення – були відкриті храми та монастирі, але ненадовго і подальші роки знову нам стали відомі як роки розорення Церкви на Поділлі.
Радянська влада зробила Хмельницьку область експериментальною областю з пропаганди атеїзму, що дало свій результат – велась боротьба з вірою, за священиками слідкували, обкладали їх великими податками, повністю позбавляючи елементарних громадянських прав. Не дозволялося ремонтувати храми, були заборонені хресні ходи, освячення будинків віруючих, тощо.

У 1964-му році Хмельницька кафедра була скасована і єпархією стали управляти Вінницькі преосвященні. У м.Хмельницькому кафедральний собор закрили, приміщення єпархії експропріювали, а у місті залишився лише один Свято-Покровський православний храм з канцелярією секретаря єпархії у невеликому глинобитному будиночку біля церкви. Так тривало до 1988-го року.

У 1989 році рішенням Священного Синоду єпархія знову була відокремленою зі складу Вінницької. Описуючи сучасну історію нашої єпархії, слід зазначити, що по причині зростання кількості парафій, у 1993 році Священний Синод УПЦ зі складу Хмельницької єпархії відокремив самостійну Кам’янець-Подільську кафедру, яка об’єднала парафії півдня Хмельницької області, а у 2007-му р. зі складу єпархії, рішенням Священного Синоду, знову відокремлюється в окрему кафедру Шепетівська єпархія, яка охопила північні райони області (фактичну частину колишньої Південно-Східної Волині).

Характеризуючи сучасний стан Православ’я на Поділлі, слід зазначити, що сумарна кількість релігійних громад Української Православної Церкви на сьогоднішній день у трьох єпархіях Хмельницької області сягає 962-х, що становить 52% загальної мережі релігійних конфесій і 75% Православних громад у регіоні.

Парафії 3-х єпархій окормляють п’ятсот священнослужителів. Тут видаються єпархіальні газети (усього 10 періодичних видань), діють відділи, що координують місіонерську, благодійну, просвітницьку роботу, співпрацю з Держдепартаментом України з питань виконання покарань, Збройними силами і силовими структурами держави, працюють братства і інші громадські об’єднання, є музей «Православ’я Поділля».

На території Хмельницької області діє 9 монастирів, є 2 братства, 287 Недільних шкіл. Усього, з 1991 року, в області було побудовано і відроджено 390 Православних храмів.

Викладений вище екскурс в історію Подільської єпархії свідчить про те, що Православне Поділля сьогодні відроджується: сотні церков піднялися з руїн, все більше подолян з надією звертають свій духовний погляд до Бога та Церкви, а двері храмів розкриті перед кожним, хто вірить, надіється та шукає втілення у життя Божої любові.
Але, звичайно, розповідь про нашу єпархію буде неповною, якщо оминути увагою діяльність нашого славетного земляка – спочилого у Господі Митрополита Київського і всієї України Володимира, який народився у селі Марківці Летичівського району.

Нам усім відомо, що Митрополит Володимир мав ґрунтовну богословську освіту, захистив кандидатську та магістерську дисертації, мав докторський науковий ступінь. Він був талановитим церковним діячем, педагогом, дипломатом, вченим.

Авторитет Митрополита Володимира був дуже великий за кордоном – він працював у ЮНЕСКО, на Конференціях Європейських Церков, у Всесвітній Раді Церков; був академіком та почесним доктором престижних міжнародних інститутів, академіком Академії інформації при ООН, Міжнародної кадрової академії Ради Європи ЮНЕСКО.

У 1992-му році Блаженніший Володимир став Предстоятелем Української Православної Церкви. За роки його служіння українське Православ’я досягло могутнього злету, ставши провідною силою у суспільстві. Завдяки старанням Митрополита Володимира в Україні більш, ніж удвічі збільшилася кількість церковних громад, були відкриті нові храми та монастирі; Церква через свої благодійні програми та акції почала активно впливати на суспільство, сприяти гуманізації його пріоритетів, оптимізації соціального клімату.

Митрополит Володимир був людиною високої культури, багатогранних духовних обдаровань і разом з тим – євангельської простоти та смирення. Владика мав світську юридичну освіту, володів французькою мовою, писав вірші, був автором багатьох наукових богословських праць».

• 
• 
• 
• 
• 

Ксенія Марценюк,

секретар відділу у справах молоді Хмельницької єпархії УПЦ