Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Цьогорічне привітання жителів Харківського геріатричного пансіонату ветеранів з Днем людини похилого віку, що святкують у світі 1 жовтня, було досить незвичним – як для самих волонтерів Харківської православної молоді, так і для наших підопічних.

Осінь нарешті вступила в свої законні права не тільки у календарі, але і на вулицях нашого міста. Але ця поки що легка осіння прохолода та похмурість не завадили нам зібратися і подарувати свою енергію, наснагу та прекрасний настрій у співі всім відомих та улюблених українських народних пісень.

Як часто у нас виходить, ніколи заздалегідь не знаємо, хто саме поїде. Ось і цього разу зібралися не зовсім тим складом, яким планували – лише вп’ятьох. Тому без репетиції було ніяк. Домовились у читальному залі співати п’ять народних пісень – «Несе Галя воду», «Два дубки», «Ой чорна я си, чорна», «Ой у вишневому саду» та «Ти ж мене підманула». Була влучна пропозиція після них заспівати молитву «Царице моя Преблагая» та завершити на високій ноті гучним «Многая літа»!

Випили чаю з термосу, бо заварювати в чайнику не було часу, та пригостились пиріжками, що привіз із собою волонтер Микола, за що йому велика подяка.

Співали у холах на кожному поверсі пансіонату, якомога голосніше, щоб всі нас почули, хто не знав, що завітаємо. Реакція була більш ніж добра. Люди співали разом з нами, посміхалися, плакали…  Було відчуття що вони скучили за цим народним колоритом.

А як ми співали… як імпровізували! Не знаю щодо інших учасників, але особисто в мене осип голос вже після першого холу, і я гадала, як же ж мені далі витримати. Але якийсь внутрішній ентузіазм, бажання дарувати тепло та радість перемогли! Господь вів нас далі й далі, ми співали, звучав гітарний акомпанемент у виконанні Костянтина. На декількох поверхах для нас грали та співали у відповідь! Це було настільки зворушливо та приємно… одразу виникло відчуття, що ми недаремно тут, недаремно саме таким чином вітаємо цих літніх поважних людей. Ми ніби сколихнули щось рідне та дороге серцю в них, те, що спало, а тепер прокинулось та осяяло їх душі.

Дякувати Богу, що всі добрі справи проходять крізь жорно труднощів та спокус все покинути. Так було і зараз. Але Бог не тільки послав випробування. Він дав і сили все це витримати. Своєрідна перевірка, чи дійсно хочемо зробити задумане, чи великим є бажання дарувати свій вільний час, сили незнайомим людям. Без цієї перевірки ми не відчули б такого щастя від нашої справи.

Слава Богу за все!

Світлана Щиголєва,
координатор проекту «Від молодості до мудрості»