Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

13 лютого у бібліотеці-філії №1 проведено годину пам’яті «Час і досі не загоїв рани», приурочену Дню виведення радянських військ з Афганістану

Вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі до бібліотеки завітали: благочинний Новоград-Волинського Троїцького округу протоієрей Валентин Мороз, ветеран Афганської війни, учасник бойових дій, підполковник запасу Петровський Віктор Володимирович, активісти молодіжного клубу «NIKA», учні ЗОШ №8, користувачі бібліотеки.

Працівники бібліотеки, разом з активістами клубу «NIKA», запропонували для перегляду відеоролики, прочитали вірші та нагадали всім присутнім про історію афганської війни.

Віктор Володимирович Петровський, ветеран афганської війни, поділився з присутніми спогадами про страшні події і жахи, які довелося перенести: «У двадцять чотири роки, залишивши вдома дружину та трьохрічну доньку, я потрапив до Афганістану. Двічі був на волоску від смерті… . Ми для афганців були не лише вороги, а ще й іновірці. Солдат, які потрапляли в полон могли залишити в живих, якщо вони погоджувалися прийняти іслам. Дякую вам, що не забуваєте нас, запрошуєте на заходи і з цікавістю слухаєте наші сумні спогади. Сумні тому, що ми бачили смерть. На очах гинули друзі…».

Отець Валентин звернувся до Віктора Володимировича з цікавими і корисними для присутніх запитаннями та висловив слова вдячності: «Про такі речі може говорити людина яка бачила війну, а я хочу подякувати Віктору Васильовичу за участь у сьогоднішньому заході та за те, що Ви поділилися з нами своїми особистими переживаннями щодо тих трагічних подій. Я хочу сказати, що ніяки конфлікти не повинні вирішуватися силовими методами. Господь сказав, що ті люди, які несуть мир у суспільство, - блаженні. Воїни-афганці, ті, хто намагався розв’язати конфлікт, - справжні миротворці. Дякуємо Вам».

Двадцять п’ять років минуло з часу виведення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох колишніх солдатів та офіцерів, що воювали в цій війні. Вони живуть серед нас, ці, ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. Їм виповнилось по 45-50 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скроні кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти додому в «Чорному тюльпані»...

Тож, потрібно, вище піднімати стяг Пам’яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.

Ольга Кожухова,

завідуюча бібліотекою-філією №1