І форум для дітей-інвалідів в с.Онишківці

Господь завжди відповідає на наші молитви....

Ніщо в житті не буває випадковим.

Ніхто в житті не зустрічається помилково.

Наша перша зустріч відбулася вже давно. Та хто тоді міг здогадатися, що через певний час ми станемо добрими друзями і будемо прагнути однієї мети? В кожного своє життя… в кожного свій шлях… Та от за певних обставин наші дороги перетнулися. Певно Господь готував нас до цього вже давно… Познайомилася я з Олександром Сидорчуком вже більше року тому. Та от лише цього літа ми стали товаришувати і навіть разом працювати. Це людина, зі своїм, особливим життєвим хрестом. Людина з особливими друзями.

Ця стаття мала б бути написана самим Олександром та йому, у зв’язку із втратою здоров’я, важко писати, тому це робила я із слів молодого чоловіка. Хочу, аби його думки дізналися і ви – читачі.

«Милістю Божою сталося так, що чотири роки назад я попав в протестантський пансіонат для людей з особливими потребами. Побачене мною наштовхнуло мене такі думки: «Чому я, православний християнин, не можу віддавати себе служінню Господу, перебуваючи в лоні Православ’я?». З того часу, мене не покидала думка, як організувати дружнє, духовне спілкування людей з особливими потребами в Православній церкві.

Щороку, відвідуючи той пансіонат, я все більше переконувався в тому, що православна церква повинна займатися духовною та матеріальною опікою хворих людей активніше. Цього річ, я ще й остаточно переконався в тому, що люди, які збираються в протестантських таборах більшість – православні християни. Виникає питання: чому наша Православна церква не має таких таборів?

Роздуми з даного питання надихнули мене відслужити молебень Георгію Побідоносцю, разом із своїм духівником. Господь не змусив чекати довго. Підтримка прийшла майже одразу

З участю нашого протоієрея Андрія Дячека, (св. Георгіївський храм, м. Корець) та організаційної роботи о. Василія Начека, керівника соціального відділу при Рівненській єпархії (с. Глинськ Здолбунівського району) 11-13 серпня цього року на скиту джерела Праведної Анни відбувся перший православний з’їзд дітей і їх батьків, дорослих людей з особливими потребами.

Те, що там відбувалося, важко передати словами. Мами з дітками, молодь, які мають особливі потреби, обмежені в просторі могли відпочити, помолитися, спілкуватися один з одним та з духовенством. Мали змогу задавати питання священникам, які їх турбують. Багата українська природа села Онишківці милувала око міських жителів, які проводять щоденні рутинні справи в своїх міських оселях. А тут, відірвавшись від щоденного побуту мали змогу віддатися в руки Господа та Пресвятої Богоролиці.

Атмосфера спілкування надихала усіх мам, кожну хвору людину, дитину. Піднесений дух, який панував в таборі змусив кожного дивитися в майбутнє з більшою вірою та надією.

Учасники з’їзду протягом трьох днів спілкувалися із священниками, для дітей проводилися розважальні, інтелектуальні ігри, відвідували ранкові та вечірні Богослужіння. На другий та третій дні бажаючі мали змогу сповідатися та причаститися Святих Христових Таїн.

Учасники роз’їхалися по домівкам в піднесеному настрої від прожитих трьох днів та зі смутком на серці, що доводиться так швидко розлучатися з новими друзями.

Організатори, дійшли висновку, що такі заходи мають відбуватися більш масштабніше, довго триваліше та частіше. А для цього потрібно залучати більше православних священників та волонтерів. Слава Богу, такі бажаючі є.

Особисто я дуже задоволений, що Божою милістю в Рівненській єпархії розпочата робота із сім’ями та людьми, які потребуюсь особливої уваги від суспільства та церкви. Адже, кожен з нас має пам’ятати, що його життя – це шлях Спасіння. І як ми його пройдемо- залежить від самих нас. Тому, незалежно як ти почуваєш себе фізично, а душу потрібно ростити протягом всього свого земного життя».

Від себе, як від учасника того ж з’їзду в якості волонтера та друга Олександра, хочу додати, що спілкування хворих людей між собою та спілкування здорових (фізично) людей з тими, хто потребує сторонньої допомоги – це дуже хороша школа Любові. Саме в такому колі оточення, де твоєї допомоги потребує ще хтось, де може зігріти душу і твоє слово і, навіть простий дружній доторк руки, ми маємо можливість вчитися жертовності, самовіддачі. Серед таких людей, з особливими потребами, завжди зримо присутній Господь.

  • 1
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9

Орина Кислюк та Олександр Сидорчук,
учасники з’їзду в с. Онишківці