Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

«Пам`ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже» (Євр. 13, 7) – так навчає нас Господь. Дійсно, ми зобов`язані поминати, любити і пам`ятати своїх вчителів, вихователів, добродійників і, звичайно ж, духовних лідерів

Одного разу, запізнившись (тоді ще студент Київської Академії), йшов я на вечірню молитву. Батьки посварилися, з навчанням завал, незданий семінар – навалилось все в один час. Йду в Академічний храм «через Митрополію» і тут зустрічаю Митрополита Володимира (Сабодана) (1992–2014 Предстоятель УПЦ). Підходжу під благословення і Блаженнійший, благословляючи, посміхнувся і сказав: «Не переживай, старець, все буде добре!» Я підняв очі і промовив: «Дав би Бог, Ваше Блаженство!» Прийшов я в храм, молитва йшла своїм чином. Після молитви подзвонили мені батьки і повідомили, що помирилися; на другий день навчання налаштувалося. І дійсно, життя позитивно поміняло вектор своєї тікучості.

Сьогодні хочу нагадати 10 фактів про постать Блаженнійшого Митрополита Володимира (1935 — 2014). Він мав своєрідний життєвий девіз і завжди стверджував: «У моєму житті не було нічого, крім Церкви і моєї Вітчизни!» Такі слова про любов до Православної Церкви і України –– Блаженнійший Митрополит Володимир підтверджував щоденним служінням. Усе своє земне життя Владика являв євангельський приклад жертовної любові до Бога і людей.

Слід також зауважити, що Митрополит Володимир при житті знав і зустрічався з трьома святими – преподобним Лаврентієм Чернігівським, преподобним Кукшою Одеським та Святителем Кримським Лукою (Войно-Ясенецьким).
Життя Предстоятеля Української Церкви було складним, але повним Божого благодатного втручання:

1. Післявоєнні роки були тяжкими – голод і розруха, але також – взаємодопомога, добро і милосердя. В 1947 році, на другий день Пасхи, коли мама пішла у храм малий Віктор (мирське ім`я Блаженнійшого) залишився вдома. До них прийшла бідна сусідка бабуся Юліанія. Дати їй було нічого. Ось тільки лежало дві паски. Віктор довго не коливався і відразу дав бідолашній одну з пасхальних хлібів. Старенька почала цілувати кулич з радості і, затримавшись, почала говорити: «Я щось бачу… сонце яскраве таке… не можу пояснити словами – вогняний шар. Наче ти тримаєш сонце в руках…». Коли старенька пішла, Віктор побіг до храму і все розповів матері. Мати не повірила і сказала: «Ну ти й напридумаєш, то тобі наснилось». Сам Віктор був під враженням декілька днів.

2. Віктор вчився добре, але в школі його обзивали «мракобісом». В шкільній настінній газеті на нього малювали карикатури. А коли взнали, що Віктор хоче поступати в семінарію, зібрали шкільні збори і об`явили (в дусі комуністичного режиму): «Семінарія – це не проста річ. Від неї і до Америки недалеко! Це підрив СРСР». Коли приїхали до батьків і забороняли поступати в семінарію, мама Віктора взяла кочергу і гості втікали хто через двері, а хто і у вікно.

3. Майбутній митрополит дуже любив сільського парафіяльного священика – протоієрея Давида. Священик був дуже освічений, чудовий промовець та проповідник. На другий день Великого посту, коли читається Великий Покаянний канон преподобного Андрія Критського, він читав покаянні слова посеред храму, а Віктр стояв поруч. У цей час під’їхала машина – «чорний ворон» (так її тоді називали), до храму ввійшли чотири чоловіки в тужурках і відразу звеліли священику одягатися і йти разом з ними. Отець Давид поспішно виконав їхню волю… Батюшку забрали, він встиг лише сказати Віктору: «Дочитуй, сину, канон – будеш у Церкві великою людиною, а я вже, напевно, не повернуся…».

4. Митрополит Володимир де б не був і які б посади не займав ніколи не забував – хто він і звідки. Одного разу в Женеві колеги його попросили зварити улюблене українське блюдо. Блаженнійший згадує: «Я пригадав мамині слова і рецепт – полив на сковорідку буряк оцтом, і у мене вийшов справжній червоний борщ».

5. В 1970 році молодіжна компанія увірвалась у храм і намагалась зірвати богослужіння. Вони грали на гітарах, кидалися пустими пляшками, свистіли і навіть підкидали дівчину на руках. Коли єпископ Володимир (Сабодан) почав проповідь – компанія стихла. Вкінці один з бунтарів сказав: «Якщо ще раз почую цього попа, то стану віруючим».

6. Дев`ять років Митрополит Володимир очолював Московські Духовні школи. Для учащихся він був не тільки шанованим богословом, але і добрим другом і життєрадісним викладачем. В Академії Владика-Ректор проводив Шевченківські та Франківські вечора, співали українські народні пісні, колядували. Тоді більшість студентів було із Західної України. Навіть на екзаменах дозволяли відповідати українською мовою. Звичайно, це дуже не подобалось Радянській владі.

7. Дядько Блаженнійшого – Іван Сабодан і рідний брат Олексій були учасники підпілля ОУН.

8. За кандидатуру Митрополита Володимира на пост Предстоятеля УПЦ проголосувало 16 з 18 архієреїв, які були на соборі. Самого святителя ця звістка застигла у Фінляндії, де Владика знаходився на богословській конференції. Перше офіційне привітання він отримав від фінського президента Мауно Койвисто: лідер особисто з`явився до Блаженнійшого з букетом.

9. 20 червня 1992 року митрополит Київський і всієї України Володимир прибув у Київ. На станції Дарниця поїзд Блаженнійшого зупинили і до нього в купе зайшли два співробітника спецслужб, полковники. Вони говорили про великі скупчення народу на Київському вокзалі і про можливі провокації. Пропонували митрополиту на авто доїхати до Лаври. Владика відповів: «Яка буде зустріч, така й буде. Я не приїхав в гості, а додому!»

10. Зразу після свого приїзду в Українську столицю Митрополиту Володимиру запропонували скористатися силою і захопити Кафедральний собор. Але Владика був категоричний: «Ви не розумієте, з яким духом я приїхав у Київ. Я приїхав не воювати, я приїхав принести мир в Україну!»

Митрополит Володимир (Сабодан) двічі міг опинитися на чолі Руської Православної Церкви. На виборах патріарха в 1990-му митрополит Володимир посів друге місце. У 2009-му патріарший престол знову виявився вакантним, а шанси на обрання - дуже високими. Але на цей раз Блаженнійший сам відмовився від висунення: «Я бажаю предстати перед Богом 121-шим митрополитом Київським, а 16-тим патріархом Московським і всієї Русі хай буде той, на кого вкаже Бог і ваш вибір». Це був його шлях – такий же ясний і прямий, як і багато років тому, коли хлопчик з далекого українського села вирішив присвятити своє життя Церкві.

Коли Митрополит спочив у Бозі, проститися з ним прийшли тисячі віруючих: величезна черга розтягнулась від Успенського собору до входу в Лавру. Тіло Блаженнійшого Володимира було поховане на Лаврському братському кладовищі. Так завершився земний путь Владики, який колись записав у своєму щоденнику: «Життя невіруючої людини коротше за життя християнина. Коротше на ціле безсмертя!»

Підготував протоієрей Діонісій Буренко