Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

Народна мудрість каже: «У здоровому тілі – здоровий дух». Сучасний спорт – явище складне і багато в чому суперечливе. А тому цікаво знати, що думає про нього Православна Церква, як сприймає і що рекомендує

З одного боку священики закликають до правильного тверезого життя, адже людське тіло є вмістилищем Духа Святого і кожен покликаний доглядати за ним. З іншого боку люди, близькі до спортивних вершин, визнають, що спортсмени не часто замислитися про душу. Отож, чи грішно займатися спортом? Поміркуймо про це та інше...
«Християнин мусить дбати про власне здоров'я. Наше життя є найбільшим даром Господа Бога, і тому за ним потрібно стежити», – так навчав митрополит Філарет (Вознесенський).

Як православному християнину ставитися до занять спортом? Перш ніж відповісти на це питання, потрібно розділити поняття: спорт та фізкультура. Фізкультура завжди корисна і православній людині нічим не загрожує. Щодо спорту дуже багато «але». Наприклад, у нашу епоху мегаполісів, ігро- та Інтернетзалежності дітям як ніколи потрібне фізичне навантаження. І в цьому розумінні спорт – просто порятунок. З іншого боку великий спорт неминуче пов'язаний із такими пристрастями, як марнославство, самолюбство, гордість, прагнення першості. Звичайно ж, це не для християнина. Господь заповідає нам: «Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11,29). Лагідність та смиренність протиставляються в спорті потребі вигравати, сходити на п'єдестал. І якщо говорити про дитячий спорт, то слід не допускати, щоб заняття стали надмірними і перетворилися на гріховну пристрасть.

Апостол Павло в Посланні до коринфян пише: «Усе мені дозволено, але не все корисне; все мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною» (1 Кор. 6,12). Спорт сам по собі не небезпечний. Адже людині, щоб підтримувати життєві сили, потрібна їжа. Це природна потреба. Але коли вона переростає в обжерливість, то перетворюється на смертний гріх. Так само і спорт може стати пристрастю, яка, маючи руйнівну силу, висушує душу.
Однак, якщо спортсмен щиро вірить у Бога, якщо має твердий духовний стержень, то він здатен контролювати себе, регулювати складні моменти своєї професійної діяльності. Приказка, яка живе в нашому народі, каже: «Хто спортом займається, той сили набирається». Позитивного в заняттях спортом теж чимало: спорт привчає до праці, послуху, вміння собі відмовляти, вчить бути чесним і просто гуртує людей.

Святитель Феофан Затворник, великий подвижник і аскет, рекомендував людям розумової праці займатися гімнастикою та фізкультурою. А святитель Василій, єпископ Кінешемський писав: «Мета гімнастики або фізкультури полягає в тому, щоб зміцнити здоров'я людини, і більшість займається ними саме задля цього». Перу святителя Василія належать і такі слова: «...Будь-яка сила та здатність не тільки в людині, а й у всякій живій істоті у використанні та вправі розвивається, без використання ж відмирає, або, як кажуть, атрофується. Дію цього закону можна спостерігати скрізь і завжди. Якщо ви хочете розвинути в собі фізичну силу, то мусите вправлятися з гирями, займатися гімнастикою. Від цього м'язи збільшуються в обсязі і набувають міцності та пружності». З духовної погляду немає жодної різниці між підняттям штанги або фізичною працею на городі. До того ж і в першому, і в другому випадку віруючий може продовжувати молитися. Будь-який атлет може подумки звертатися: «Господи помилуй!». Саме так чинили і святі: їхні руки працювали, а розум постійно творив молитву. У цьому розумінні навіть елементарна ранкова зарядка може стати свого роду духовною практикою.

Молодіжний відділ єпархії