Синодальный отдел по делам молодежи УПЦ

11 січня 2014 року Хмельницька молодіжка вкотре навідалася до діток, які внаслідок складних життєвих обставин перебувають на реабілітації

Більшість із дітей нам уже знайомі, вони чекають нас і з нетерпінням допомагають встановлювати апаратуру на перегляд мультику чи фільму. У нашому арсеналі є відеоматеріал як для підлітків, так і для малечі. Цього разу глядацьку залу наповнили діти віком від п'яти до десяти років, і в приміщенні стояв веселий гомін.

У рамках святкування Різдва Христового ми запропонували на перегляд мультфільм «Різдвяна казка» – про маленьку дівчинку, яка не змогла донести хворій матері ліки й замерзала в снігу на Святий вечір. Діти сиділи тихо, дивлячись великими очима на полотно проектору. Коли на екрані з'явився Ангел, усі зраділи: тепер усе буде добре!

Наступним був мультик «Твій Хрест», його планували на перегляду старшій віковій групі, але й малеча дивилася з радістю. Ми помріяли, хто ким стане, коли виросте. Дехто виявив бажання допомагати нам у нашій роботі, працювати з дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Далі у нашій творчій майстерні з художньої та прикладної праці, вчилися створювати картини за допомогою кольорового піску. Отут і проявився політ фантазії й розкрилася творча уява. У кожного юного митця виходила своя неповторна робота, з індивідуальною гамою та глибиною кольору. Сміх, гомін, метушня та жвава робота захопили всіх нас. Насамкінець – фотосесія біля святкової ялинки, яка надала можливість кожній дитині почуватися неповторною та особливою в ці різдвяні дні.

Активісти молодіжки подарували персоналу притулку велику ікону Божої Матері та книгу з духовними настановами, дітям – м'які іграшки, на згадку про наш візит, а старшим вихованцям роздали листи з пропозицією завести віртуального друга.

На цю ідею наштовхнули роздуми про дітей-сиріт, про те, що така дитина залишається віч-на-віч зі своїми труднощами та бідами. Сучасні діти в повноцінних сім'ях майже весь свій вільний час проводять у соціальних мережах, спілкуючись зі своїми однолітками, з якими бачаться щодня, і здебільшого це пусті розмови на кшталт: «Що робиш?», «А ти що?»... Діти-сироти не мають змоги спілкуватися в Інтернеті, не мають, із ким поділитися радістю та переживаннями, і вони почуваються самотніми. Тому ми й вирішили провести свого роду експеримент: об'єднати одних дітей із іншими, навчити такі різні групи дітей спілкування через листи. Це живе спілкування, зі справжніми почуттями та емоціями. Адже коли очікуєш листа, він стає таким дорогим та бажаним, що, отримавши його, перечитуєш кілька разів. Сподіваємося, між дітьми зав'яжеться міцна дружба, яка дасть можливість бачити життя не однобоко, навчить дітей слухати одне одного, допомагати порадою чи просто підтримувати в складний період життя, навчить милосердя.

Оксана Шевчук,
Відділ у справах молоді Хмельницької єпархії УПЦ